У ці ж роки утворяться нові міжурядові структури. У 1944 році почалося створення фінансово-економічної групи системи ООН.

Почали діяти Міжнародний валютний фонд (МВФ), статутною ціллю якого було оголошене забезпечення упорядкованих відносин у валютній області, подолання конкурентного знецінення валют, і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), покликаний зробити поміч відновленню і розвитку держав-членів. Цілями МБРР є сприяння реконструкції і розвитку економіки держав-членів Банку, надання позик для розвитку виробництва й ін.

СБ функціонує в тісному зв'язку з МВФ, при цьому усе його організації пов'язані угодами про співробітництво в ООН.

У 1946 році були створені такі міжурядові організації - Організація Об'єднаних Націй із питань просвітництва, науки і культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ, Женева), і Міжнародна організація по справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 році). У цьому ж році були встановлені контакти ООН з Організацією Об'єднаних Націй із питань продовольства і сільського господарства (ФАО, Рим. 1945).

У 1947 році статус спеціалізованого установи одержала Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО, Монреаль, 1944). У наступні роки в процесі створення спеціалізованих установ йшов не настільки інтенсивно, у 1958 році з'явилася Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967 році - всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОИС, Женева), у 19777 році - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД).

Саме «молоде» спеціалізоване установи ООН - Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО), створена в 1967 році як допоміжний орган ООН. У рамках ЮНІДО ще в 1975 році було прийняте рішення про її перетворення в спеціалізоване установи ООН, пророблена велика робота з виробітку установчого документа - Статуту, і після його ратифікації 80 державами-членами ЮНІДО в 1985 році одержала цей статус.

У системі ООН відомою своірідністю відрізняється положення двох міжнародних організацій - МАГАТЕ і ГААТТ. Міжнародне Агентство по атомній енергії (Відень, 1956) діє під егідою ООН, тому що пов'язано з останньої не через ЭКОСОС, а через Генеральну Асамблею. Складніше зв'язок ООН у Генерального угода з тарифів і торгівлі, що формально не є спеціалізованим установимим, але пов'язано із системою ООН через угоди з Конференцією по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966) і групою СБ. Розвиток ГАТТ припускає створення нової міжнародної організації в області торгівлі.

У ході функціонування системи ООН, що включала вже названі елементи ООН, спеціалізовані установи, МАГАТЕ і ГАТТ, з'являється необхідність у створенні міжурядових інститутів особливого роду. Створення їх було викликано мінливими потребами міжнародного економічного і соціального співробітництва, що має тенденцію до поглиблення і розширення.

Крім того, у другій половині двадцятого сторіччя на міждержавне співробітництво потужний вплив зробили, по-перше, національно-визвольне прямування колоніальних народів, по-друге, поява проблем, віднесених до розряду глобальних, - запобігання ядерної війни, демографічні, продовольчі, енергетичні, екологічна проблеми.

Необхідність рішення цих проблем викликала характерні структурні зміни в системі ООН. Насамперед це висловилося в тому, що в рамках самої ООН з'явилися допоміжні органи зі структурою і функціями міжурядових організацій, що володіють самостійними джерелами фінансування. До допоміжних органів ООН, створеним по резолюції Генеральної Асамблеї, відносяться: Дитячий фонд ООН (ЮНИСЕФ, 1946), створений із метою надання помочі дітям повоєнної Європи, а згодом колоніальних і посада колоніальних країн, Конференція по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966), покликана сприяти торгівлі між країнами що знаходяться на різноманітному рівні економічного розвитку.

Програма розвитку ООН (ПРООН, 1965) переслідує цілі надання технічної і перед-інвестиційної помочі країнам, що розвиваються.

Отже, до дійсного моменту сформувалася стійка система ООН, що містить у собі головні органи:

Генеральну Асамблею ООН;

Рада безпеки ООН;

Економічну і Соціальну Раду ООН;

Рада по Опіці ООН;

Міжнародний Суд ООН, Секретаріат ООН.

Література:

1. Всесвітня історія. Підручник. У 3-х т. М., 2000 р.

2. Основные сведения об Организации Объединенных Наций. Видавництво «Юридическая литература», М., 1995.

3. Кожевников Ф.И., Шармазанашвили Г.В. ООН: организация, цели, практика. Москва, вид. Международные отношения, 1971 г.

4. Крылов С.Б. ООН. Москва, Госюриздат, 1958 г.