Політичні погляди Аристотеля

Зміст

Вступ

Тема даної роботи – „Політичні погляди Аристотеля”.

Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з вченнями Аристотеля про політику.

Основними завданнями при написанні роботи стали:

підбір та аналіз літературних та наукових джерел, присвячених проблемам політичних поглядів Аристотеля;

узагальнення отриманих даних;

оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної роботи.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що Складність і мінливість сучасного політичного життя потребує май-стерного та оперативного застосування насамперед політичних знань, вироблених і осмислених людством. Включивши названі політичні знання до свого арсеналу, політична наука постійно му-сить звертатися до них, щоби не припуститися політичних поми-лок і прорахунку минулого, ціною яких нині може стати саме існування людської цивілізації.

Аристотель (384—322 р. до н.е.) робить спробу аналізу реальних форм державного устрою за допомогою вивчення фактичного матеріалу. Аристотель стверджував, що людина — «політична істота і тому несе в собі інстинктивне прагнення до спільного проживання», розвиток суспільства йде від родини до громади, а від неї до держави-поліса. Він пов'язує функції і призначення держави з вищою природною метою людських істот — спілкуванням. Держава, як родина і громада, виступає формою суспільних зв'язків, до того ж вищою. Тому, на думку Аристотеля, людина є «тварина державна». Задача політології як науки про державу полягає в тому, щоб навчити політичного діяча мистецтву державного управління, показати йому, який державний лад при даному стані суспільства є найбільш придатним.

Усі форми держави Аристотель розділяє на правильні і неправильні. Правильними є ті, де щира мета держави складається в досягненні загального блага. До неправильних відносяться такі форми, в яких існують вигоди одних правителів, а не народу.[2]

Державний лад, за Аристотелем, представляє собою такий порядок, при якому панування належить законно встановленій владі. До правильних держав він відносить монархію або царство, аристократію або панування кращих і «політію» або республіку. Кожній правильній формі протиставляється неправильна: тиранія, де має місце тільки користь правителя; олігархія, де правлять багаті для власної вигоди; демократія, де панують бідні, і думають тільки про самих себе. У вченні Аристотеля мають місце тоталітарні тенденції: людина — частина держави, особисті інтереси строго підлеглі суспільному благу.

Громадянин — це частка єдиної політичної спільності. Громадян Аристотель називав вільними людьми, але волю він розумів як протилежність рабству. Громадяни - займаються військовими, судовими і законодавчими справами, а сільське господарство і промислове виробництво — це доля рабів.

Громадяни можуть мати приватну власність, але користуватися нею, на думку Аристотеля, слід спільно, тому що нерівність стає причиною збурювання і переворотів. Політичний ідеал Аристотеля — держава, у якій тільки закон є сила, а найбільш підходящою в, політичних відносинах виступає змішана форма державного ладу, заснована на прагненні об'єднати інтереси бідних і багатих.

1. Загальна характеристика політичної думки стародавнього світу

Процес виникнення світової політичної думки тісно пов'яза-ний з розвитком стародавніх держав як первісної форми орга-нізації влади. Людству знадобилося майже два тисячоліття досвіду державного управління суспільством, перш ніж з'яви-лись умови для теоретичних узагальнень і висновків стосовно політичного життя як особливої сфери суспільних відносин. На ранніх етапах виникнення політичної думки стародавні мис-лителі лише описували наявний суспільно-політичний устрій, не замислюючись над потребою його зміни чи вдосконалення. Перші спроби теоретичних пошуків «ідеального правління» за-родилися на Стародавньому Сході, зокрема в Китаї.[4,c.16]

Давньокитайський мислитель Конфуцій (551—479 до н. е.) зосередив свої політичні погляди довкола ідеї морального вихо-вання правителів і підлеглих. Згідно з його вченням, держава — це велика сім'я, де імператор — суворий, але справедливий бать-ко, а його піддані — слухняні діти. Всі негаразди в суспільному житті Конфуцій пояснював недосконалістю суспільної моралі, тому головною метою державної політики вважав виховання досконалої моралі. Найвищі вимоги він пред'являв до морально-го виховання правителів, висловлюючи думку про залежність від моральності правлячих моральності підданих, що, зокрема втілилось в одному з відомих афоризмів Конфуція: «Не роби відносно підлеглих того, чого не бажаєш собі».

На протилежному полюсі давньокитайської думки стояв мислитель IV ст. до н. е. Шан Ян, який започаткував напрям, що одержав назву «легізму» Відображаючи погляди службо-вої знаті Китаю, лепети, на відміну від конфуціанців, вважали моральне виховання людей недостатнім і наголошували на не-обхідності жорстких законів і суворих покарань. Отже, давньо-китайська політична думка, що розвивалась в умовах східного деспотизму, зробила перші кроки в бік раціонального самопіз-нання, пошуків оптимальної державної організації.

Вершиною політичної думки Стародавнього світу небез-підставно вважається антична політична думка, зокрема по-літична філософія Стародавньої Греції. Антична цивілізація, культура давніх греків і римлян помітно вплинули на загаль-ний процес становлення, розвиток європейської та світової куль-тур. У Стародавній Греції зародилася система античної демок-ратії. В античній філософії, літературі, мистецтві, релігії з'яви-лися шедеври, які увійшли до скарбниці світової культури, політичної думки й стали частиною сучасного життя. Тому не-обхідно розглядати античну цивілізацію в тісному зв'язку, з одного боку, з історією країн Стародавнього Сходу, а з іншо-го — з історією Візантії та середньовічної Європи, які органіч-но влилися в історію наших днів. На основі багатьох джерел можна прослідкувати вплив античної цивілізації в цілому та її політичної думки, зокрема, на подальший розвиток світової культури в середні віки, епоху Відродження, на історію XVIII — XX ст.

Старогрецький мислитель Платон Афінський (427—347 до н. е.) спробував сформулювати найголовніші принципи і прави-ла, орієнтовані на створення стабільного суспільного ладу. У своєму діалозі «Держава» він проводив думку про те,