Саме за часів російського абсолютизму сталися значні зрушення в ліквідації політичної й культурно-національної автономії України. Це, зокрема, санкціонована самодержавством 1720 року заборона друкувати в Україні будь-які книжки, крім церковних; заснування 1722 року „Малоросійської колегії”, яка складалася із царських офіцерів і фактично перейняла на себе керівництво Україною; це нарешті, скасування гетьманства 1764 року та Запорізької Січі 1775 року.

Абсолютизм як форма державного правління феодального типу був подоланий буржуазними революціями. Внаслідок цих революцій в Європі у 17 – 18 сторіччях у багатьох країнах вдається якщо не скасувати монархію, то суттєвим чином обмежити її, визначивши її існування нормами й вимогами конституції, організувавши її співіснування з виборним представницьким органом – парламентом.

В сучасних конституційних (парламентарних) монархіях (Бельгія, Великобританія, Данія, Норвегія, Швеція, Японія тощо) роль коронованої особи багато в чому є суто номінальною. Монарх тут може мати право радити, право заохочувати, право попереджувати, право на вето. Він є главою держави, символічним уособленням єдності нації, призначає главу уряду й міністрів, проте робить це відповідно до пропозицій лідерів партійних фракцій, які здобули більшість у парламенті. Взагалі уряд в конституційних монархіях формується парламентським шляхом. Державне управління здійснюється від імені монарха і навіть опозицію, приміром у Великобританії, називають „опозицією її величності”.

Разом з тим, як суб’єкт влади в державі, монарх може виступати джерелом права (видавати або затверджувати закони), очолювати виконавчу владу, його іменем чиниться правосуддя, він репрезентує державу у міжнародних взаєминах. В деяких монархічних країнах (наприклад, у Великобританії, Бельгії) передбачені так звані „резервні”, „сплячі” прерогативи глави держави на випадок можливих політичних або загально соціальних кризових ситуацій.

Заміна монархічної форми правління на республіканську в багатьох країнах відбулася після закінчення другої світової війни. Це були і примусові, силові повалення. (Румунія, Болгарія), і скасування монархії внаслідок усенародних референдумів (Італія, Греція). В сучасному світі монархічний лад утримується в 11 розвинених країнах і 23 країнах, що звільнилися від колоніальної залежності. Розрізняють монархії абсолютні або обмежені (Катар, Бахрейн, Оман, ОАЕ), конституційні або парламентські (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія тощо), теократичні, тобто такі, де світська влада зосереджена в руках духівництва (Ватикан, Саудівська Аравія), виборні (Федерація Малайзії, Бутан).

Республіка – форма державного правління, яка ґрунтується на виборності органів влади, що обираються всім населенням на визначений термін. Республіканський лад проголошується й закріплюється в тексті основного закону країни.

Республіканською є така форма правління, в якій глава держави й усі органи влади є виборними й змінюваними, а виконавча влада є похідною від представницького органу або виборців. Її органи обираються на певний строк усім населенням або формуються загальнонаціональною представницькою установою, а громадяни повною мірою володіють відповідними правами й свободами, мають можливість впливати на владу та її рішення.

Республіканська форма державного правління передбачає визначення народу носієм верховної влади, сувереном, який делегує її своїм представникам на строго визначений строк. Правління державою на принципах республіканізму є найбільш поширеним у сучасному світі.

Розрізняють два головних типи республіканської форми правління – президентську й парламентську республіки.

Суттєвою ознакою президентської республіки є значна роль президента в системі органів державного управління. Президент республіки має широке коло повноважень і прерогатив; він одночасно є главою держави і главою уряду, посада прем’єр-міністра при цьому, як правило, відсутня. Уряд у таких республіках формується позапарламентським шляхом – через призначення його членів президентом незалежно від партійного складу парламенту (останній може тільки затверджувати склад уряду); міністри зобов’язані проводити політику, яка визначена президентом, і несуть відповідальність за її виконання в першу чергу перед ним. Президент республіки існує поряд з парламентом, самостійно формує президентську владу.

Такі статус і роль президента зумовлені тим, що глава держави в президентській республіці обирається незалежно, окремо від парламенту на прямих і загальних виборах, або особливою колегією виборщиків, яких обирає населення. Такий порядок виборів президента наділяє його „прямим мандатом народу” й дозволяє йому та його уряду діяти без особливої залежності від парламенту.

Можливість зосередити широкі повноваження в окремих структурах виконавчої влади надає їй оперативності, дійовості й гнучкості за змінюваних умов. Понад те, президент при цьому має право відкладного вето на закони, що їх приймає парламент.

Відмітною ознакою президентської республіки є чіткий поділ державної влади, згідно з яким окремі її органи мають визначене коло повноважень і значну самостійність один щодо одного. Так само як парламент не в змозі оголосити вотум недовіри уряду, президент не має права достроково розпустити парламент.

До цього додається ще й те, що в структуру президентської республіки закладена можливість незбігу партійного складу уряду і парламентської більшості, яка може належати іншій партії, ніж партія президента. Звичайно, це ускладнює „життя” політикам і вимагає більшої ретельності у пошуку порозуміння. Разом з тим такий стан справ може бути засадою політичного балансу й суспільної стабільності. При дотриманні конституції парламент здатний врівноважувати широко повноважну президентську владу, не дати їй перерости в авторитарну диктатуру.

Президентська республіка як форма державного правління існує в Сполучених Штатах Америка, Франції, більшості країн Латинської Америки.

Характерною ознакою парламентської форми