Тема: Політика як соціальне явище

План

1. Сутність політики та її функції

Політика- це не лише механізм панування та примгнічення одних соціальних гурп іншими, а ще й засіб організації та дотримання певноголаду в суспільстві, узгодження інтересів окремих спільнот, можливий за конкретних історичних умов спосіб розв”язання суспільних протиріч.

Теорія політики пояснює, чому всього цього не можна досягти на практиці.

Термін “політики” походить від давньогрецького слова polis ( місто-держава) та його похідного politike (мистецтво управляти державою), politeia (конституція), polites (громадянин). Аристотель, завдяки якому термін “політика” як учення про державу дістав поширення вважав, що політика входить до родового визначення людини. Говорячи про сутність людини, він називає її політичною твариною. Інший давньогрецький філософ Платон під політикою розумів мистецтво, здатність жити разом за умов поліса, що ставить людину в певні поведінкові рамки й вимагає від неї дотримання певного комплексу правил соціального співжиття. Стосунки між людьми, що формуються при цьому, не завжди й н скрізь відзначалися ненасильством, що у свою чергу, вплинуло на витлумачення політики, в якому здавна з”явився аспект конфлікту, боротьби.

В наукових словниках, спеціальній літературі можна знайти безліч інших підходів до поняття “політика”, проаналізувавши які доходимо висновку, що саме три зазначені позиції превалюють і нині в його тлумаченні. Перша позиція інтерпритує політику через державу. Друга позиція властива переважно ХХ ст., вона репрезентує політику як владу, планове й зорганізоване прагнення її завоювання, формування, збреження та використання широкого діапазону її цілей, засобів, функцій. Третя позиція у тлумачення політики значно доповнює другу, але теж асоціює її з цариною діяльності політичної людини, її інтересами, поведінкою.

Правильність тлумачення політики як автономної реальності підтверджує і той факт, що історична еволюція засвідчує незмінність її фундаментальних підвалин, оскільки незалежно від зміни політичних режимів політика зберігає одні й ті самі суспільні функції, головними серед яких є організаційна та регулятивно-контрольна. Солідаризуємося з широковідомим і узагальненим розумінням політики як найважливішого чинника природного-історичного процесу в двох її головних функціях: загального організаційного начала та конкретної регулятивно-контрольної системи, яка скеровує життя, діяльність, стосунки людей, відносини суспільних груп, класів, націй, народів, країн.

Серед істотних характеристик політики як особливо важливі виділимо такі: по-перше, відносну автономність, функціонування царини політики серед інших суспільних царин, наявність у політики власної логіки розвитку; по-друге, асоціювання поняття.

Функції політики можно пов”язати з суб”єктами політики, та їх діями, інтересами.

Нам довго твердили, що політика – це боротьба ідей. Насправді ж вона є змаганням інтересів, не відсторонених, абстрактних ідеалів, а цілком реальних, земних потреб конкретних людей та суспільних угруповань.

Будь-яка суспільна подія, плин історії взагалі мають своїм витоком інтереси людей, прагнення їх задоволення. Заради своїх інтересів люди працюють і воюють, будують і розоряють, вчиняють революції та державні перевороти, приймають закони і встановлюють державні порядки.

Інтерес – це об”єктивно зумовлений мотив діяльності суб”єкта (окремої людини, соціальної спільноти), який складається з усвдомлення ним потреби та з”ясування умов і засобів її задоволення. Здійснюючи свій інтерес, людина неодмінно бере до уваги не тільки сам предмет потреби, а ще й обставини таумови здобуття його – існуючи норми та регламенти людських стосунків, соціальні інституції та установи – все те, від чого ще, крім її зусиль, залежить розподіл предметів, благ, цінностей в суспільстві.

Соціально-психологічним підгрунтям розшарування суспільства є сприйняття людьми своєї соціальної групи як єдиної цілісності, що відрізняється, а то й протистоїть решті суспільства. Цьому сприяє виокремлення групового інтересу як такого, що має переважне значення для членів певної спільноти. Груповий інтерес, класовість, корпоративність мислення (азначить, його обмеженість, фрагментарність) є визначальними ознаками соціальних груп, спільнот, домінантами політичної свідомості, вагомими складниками політичного життя суспільства.

Групові інтереси – це не просто сума індивідуальних інтересів членів спільноти і не просто чийсь один інтерес, який наказано вважати спільним для багатьох. Це інтегроване, узагальнене вираження одиничних інтересів, інтерес, який є дійсно спільним для певної сукупності людей, причетність до якого є визначальною ознакою членів певної групи.

Кожна політична подія зумовлена існуванням соціальних груп, соціальної структури суспільства. Сутність політичного життя полягає в переслідуванні спільнотами їхніх часткових, корпоративних інтересів, у боротьбі за їх переважне задоволення.

Попри все розмаїття індивідуальних і групових інтересів та вподабань у суспільстві завжди існують чесноти, в яких зацікавлені всі – дотримання певного порядку й безпеки, виконання встановлених правил взаємодії, співжиття збереження й розширення зв”язків, протистояння рйнівному впливові (однаково, стихійному чи соціальному), прийнятне й можливе за конкретних умов розв”язання соціальних протиріч, покращення умов життя людини або хоча б просто відтворення їх відповідно до людської природи й гідності.

2. Види політики

В політології існує багато класифікацій щодо видів політики за ступенем спрямованості, до загально визначених можна віднести: економічну політику, соціальну та міжнародну політику.

Співвідношення економіки і політики є ключовим у розумінні характеру суспільного ладу, визначальним щодо наслідків економічної та політичної діяльності. Від правильного і збалансованого їхнього взаємозв'язку залежить економічний потенціал суспільства, добробут населення, рівень розвитку демократичних процесів, а в цілому— життєздатність суспільно-політичної та економічної системи.

Неправильне розуміння співвідношення економіки і політики є однією з причин хибної економічної політики. І, як наслідок цього, — економічної кризи, зниження життєвого рівня населення, хронічного дефіциту товарів народного споживання, інфляції. Усе це відбувається, по-перше, у результаті того,