Активне використання законодавцем терміна "орган державної виконавчої влади" викликає необхідність розглянути питання про співвідношення понять "орган державної виконавчої влади", "орган державного управління", "суб'єкт державної виконавчої влади".

З перелічених понять достатньо розроблене лише поняття органу державного управління. Під ним, як правило, розуміють структуру, спеціально утворену державою для реалізації управлінських функцій. Звідси випливає, що органи виконавчої влади одночасно є й органами державного управління.

Проте не всі органи державного управління є органами державної виконавчої влади. Нині найбільш чітким критерієм їх розмежування є нормативне закріплення за останніми статусу органів державної виконавчої влади. Так, міністерства, комітети, місцеві державні адміністрації у відповідних документах визначені як органи виконавчої влади. Однак цього не можна сказати про адміністрації державних підприємств, установ, організацій. Вони є лише органами державного управління.

На підставі викладеного можна твердити, що органом державної виконавчої влади є орган державного управління, офіційно визнаний органом виконавчої влади.

Складніше справа з поняттям "суб'єкт державної виконавчої влади". Не викликає сумніву, що до суб'єктів виконавчої влади належать усі органи останнього.

Відповідно до Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчим комітетам міських рад делеговані деякі повноваження органів виконавчої влади. На підставі п. 2 ст. 11 цього Закону виконавчі комітети під час здійснення делегованих їм повноважень підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Це означає, що вони реалізують певний обсяг виконавчої влади, тобто належать до її суб'єктів.

Отже, поряд з органами виконавчої влади її суб'єктами є й деякі інші управлінські структури. Аналіз свідчить, що до цих структур насамперед належать державні утворення, спеціально створені для здійснення управлінських функцій, тобто всі органи державного управління. Виняток становлять адміністрації підприємств та установ, що є організаціями, призначеними для виконання господарських, соціально-культурних, адміністративно-політичних функцій, а також проведення робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб й одержання прибутку (виробничі, транспортні та торговельні підприємства, підприємства зв'язку, заклади культури, охорони здоров'я, освіти).

Крім того, до зазначених структур належать недержавні органи управління, яким делеговані повноваження органів виконавчої влади. Можна виділити три види суб'єктів виконавчої влади:*

органи державної виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, обласні державні адміністрації, міністерства, державні комітети, відомства, департаменти, бюро, агентства, інспекції);*

органи державного управління, які не належать до першої групи, але реалізують виконавчу владу (Адміністрація Президента України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку);*

недержавні органи управління, яким делеговано повноваження органів виконавчої влади.

Треба підкреслити, що Конституція України (ст. 86) диференціює поняття "орган державної влади", "орган місцевого самоврядування", "підприємство", "установа", "організація".

Поняття "державне управління" фактично є синонімом поняття "державно-управлінська діяльність" у його широкому розумінні та формою практичної реалізації виконавчої й іншої адміністративної влади в її буквальному розумінні.

Поняття "виконавчі органи " є збірним. Воно може бути використане для визначення всіх суб'єктів державно-управлінської діяльності, включаючи суб'єктів виконавчої влади, а також органи управління, що діють за межами її практичної реалізації (наприклад, виконавчі органи системи місцевого самоврядування, органи управління життєдіяльністю підприємств, установ, громадських об'єднань, комерційних структур).

2. Технологія процедури прийняття рішення (надання рішенню юридичної сили) у системі органів виконавчої влади

Перша стадія процесу прийняття адміністративних актів - підготовка рішення (про затвердження, виділення, направлення, виконання і т.п.). Етапами даної стадії є:*

правова ініціатива. Акт приймається, якщо є фактичні та юридичні підстави. Підставою для прийняття або скасування акту може бути ініціатива суб'єкта виконавчої влади, доручення вищого органу, звернення організації, заява громадянина, інші;*

аналіз ситуації і варіантів правового впливу. У процесі аналізу ситуації з'ясовується фактичний стан справ, можливі варіанти рішення виникаючих питань;*

підготовка проекту. Розробка проекту покладається на орган, структурний підрозділ, посадову особу, яким потрібно вирішити конкретні питання або розробити нормативне положення на певний строк. Проект акта підлягає обговоренню, узгодженню і вважається погодженим при наявності віз керівників органів виконавчої влади.

Другою стадією процесу прийняття адміністративних актів є прийняття рішення. Вона містить у собі:*

можливе обговорення й обов'язкове голосування в колегіальних органах. Іноді рішення приймаються шляхом опитування. Більшість правових актів приймається одноосібне;*

внесення змін до проекту. Проект може бути визнаний негідним, що припускає розроблення нового, з урахуванням зауважень і вимог, висунутих у процесі обговорення й узгодження;*

оформлення рішення. Оформлення рішення укладається в остаточному редагуванні, підписанні адміністративного акту, присвоєнні порядкового номера та ін.

Відомчі нормативні акти, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або носять міжвідомчий характер, підлягають державної реєстрації в Міністерстві юстиції України. Метою державної реєстрації є перевірка правового акта з погляду відповідності закону.

Доведення рішення до відома адресатів, зацікавлених осіб здійснюється шляхом персонального ознайомлення (усно, висилки копій, ознайомленням під розписку, ін.), опублікування в засобах масової інформації, у спеціальних виданнях (збірниках, бюлетенях, газетах, журналах).

Набуття чинності акту управління (а саме: - з моменту прийняття; - з наступом строку, зазначеного в акті; - з дня опублікування, оголошення по радіо, телебаченню; - з наступом події, певного стану, юридичних фактів, зазначених в акті тощо).

Зокрема, указом Президента України від 10 червня 1997 p. "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та