Типологія політичного лідерства

Політичне лідерство - одне з унікальних явищ політичного і суспільного життя, зв'язане із здійсненням владних функцій. Концепції політичного лідерства поділяються залежно від їх теоретичних підстав на декілька груп: по-перше, ті, які виходять з того, що лідер - універсальне соціальне явище людської діяльності і закономірності його функціонування єдині в усіх сферах життя суспільства (в політиці, економіці, спорті та ін.). По-друге, концепції, що ототожнюють лідера з керівництвом і управлінням, при цьому формальне володіння владою розглядається як необхідна і достатня умова лідерства; діяльність лідера стає як адміністративна, специфіка явища зводиться здебільшого до правових (партійно-етичних, релігійних тощо) регулятивів політичної поведінки службової особи. Політичний лідер як соціальний інститут ототожнюється з органами державної влади. По-третє, концепції, що розглядають політичного лідера як специфічне явище суспільного життя, не таке, яке зводить до психологічних, економічних або правових принципів. Політичне лідерство здійснюється через функціонування конкретного механізму - одного з необхідних політичних інститутів.

Лідерство має ширші, аніж клас, об'єктивні основи. Потреба в самоорганізації, упорядкуванні поведінки окремих елементів, організованості системи з метою забезпечення її життєвої функціонуючої спроможності, викликає необхідність в лідері. Процес зародження політичного лідерства відбувається звичайно стихійно, спонтанно. Але в реальному житті процес формування політичного лідерства більш складний і тривалий. Є декілька видів політичного лідерства: формальне лідерство, що надає пріоритетний вплив певної особи на членів організації, закріплене в її нормах і правилах і яке засноване на становищі в суспільній ієрархії, місці та рольових структурах; неформальне лідерство - спроможність і готовність людини до виконання ролі лідера тощо. _ Існують різноманітні типи лідерства. По-перше, залежно від відносин керівника з підлеглими, лідери діляться на авторитарних і демократів. Авторитарне лідерство допускає одноособовий спрямовуючий вплив, оснований на загрозі санкцій, застосуванні сили тощо. Демократичне лідерство виражається у врахуванні керівником інтересів і думок усіх членів соціальної спільності, групи або організації та їх участі в управлінні. Згідно з вченням Макса Вебера про засоби легітимації влади, виділяються і типи лідерства: традиційні (вожді, монархи тощо), їх авторитет тримається на звичаї, традиції, раціонально легальні (рутинні) - лідери, які обрані демократично, і харизматичні лідери, наділені, на думку мас, особливою благодаттю, видатними якостями, спроможністю до керівництва (харизматичні лідери Франклін Рузвельт, Джавахарлал Неру, Володимир Ілліч Ленін, Йосиф Сталін, Кім Ір Сен, Фідель Кастро та ін.).

В сучасній політології нерідко лідерство поділяється на чотири типи: прапороносці або великі люди, служителі, торговці і пожежники. Лідера - велику людину відрізняє власне бачення дійсності, привабливий ідеал, мрія, здатна захопити маси (Володимир Ленін, Лев Троцький, Мартін Лютер Кінг, Хомейні та ін.). Лідер-служитель завжди прагне виступати у ролі виразника інтересів своїх прихильників і виборців, орієнтується па їх думку і діє від їх імені (Нурсултан Назарбаєв, Леонід Кравчук, Олександр Мороз, Джордж Буш, Міттеран та ін.).

В перші десятиріччя XX ст. традиційного політика-парламентарія почав-витісняти політичний лідер нового тину. Це лідер-демагог, який появився з приходом до влади в Європі фашизму і аналогічних політичних систем (Бенітто Муссоліиі, Адольф Гітлер та ін.). Такий лідер апелював до широкої, здебільшого неорганізованої маси. Спекулюючи на її інстинктах, забобонах, традиційному консерватизмі, політичній неінформованості, демагоги розсипають лестощі масовій волі. Лише на ґрунті представницької демократії Заходу виникають політичні лідери, характерними рисами яких є висока загальна і політична культура, професіоналізм, особиста порядність і мужність. Ці лідери справді висловлюють загальнонаціональні інтереси і забезпечують вихід своїх народів з екстремальних умов (Франклін Рузвельт, Уїнстон Черчілль, Маргарет Тетчер та ін.). Політичний досвід відрізняє лідерів за засобами здійснення влади: демократів, диктаторів тощо. Для лідера-торговця характерна спроможність привабливо підносити ідеї і плани, переконати громадян в їх перевазі, змусити «купити» ці ідеї, а також привернути маси до їх здійснення (Коль, Борис Єльцин, В'ячеслав Чорновіл та ін.). Лідер-пожежник орієнтується на найактуальніші суспільні проблеми, насущні вимоги моменту. Його дії визначаються конкретною ситуацією (Володимир Яворівський, Іван Плющ, Шушкевич, Гайдар та ін.). Політичні діячі діляться на правлячих та опозиційних, великих і дрібних, кризових і рутинних, пролетарських і буржуазних тощо.

В політичному лідерстві розрізняють індивідуальне лідерство - лідер і його послідовники і колективне лідерство - еліта і маси.

Колективи людей, що володіють професійними знаннями зайняті розробкою для лідерів програм і заходів їх реалізації, а самі лідери лише підписують рішення. Звідси зростаюча невиразність лідерів. Згадаємо Джона Кеннеді і Ліндона Джонсона: коли після відомої трагедії блискучу професіональну професорську команду Джона Кеннеді змінила техаська мафія Ліндона Джонсона, змінився лише стиль керівництва, а суть залишилася колишньою. Візьмемо зміну команди Микити Хрущова командою Леоніда Брежнєва: змінилися лише люди, що виробляли програми і рішення, але не зазнали змін навіть стиль керівництва, а тим більш суть політики, що проводилась. Сам же марксизм стверджував: антинауково говорити, що лідер може по своєму свавіллю творити історію. Висуваються політичні лідери певними класами, соціальними групами і від ролі і займаного суспільного становища висунутих лідерів класів і соціальних груп залежить і роль самих політичних лідерів. Лідери спираються на політичну партію, політичний рух. Ще в 1920 році, критикуючи «левое ребячество», Володимир Ілліч Ленін відмітив, що «люди хочуть придумати щось зовсім особливе і в своїй старанності мудрувати стають самітними. Всім відомо, що маси діляться на класи... Що класами керують звичайно і в більшості випадків, принаймні в сучасних цивілізованих країнах, політичні партії, що політичні