Міжнародна економіка. Менеджмент валютно-економічних операцій.

Зміст

1. Приховані методи державного регулювання міжнародної торгівлі

Вступ

Найчастіше перед урядом виникає альтернатива: який інструмент торгової політики – тарифний чи нетарифний – використовувати в конкретній ситуації. Нерідко перевага віддається нетарифним методам, оскільки політично вони вважаються більш прийнятними, тому що не є, на відміну від тарифів, додатковим податковим тягарем для населення. Крім того, нетарифні міри у відомому змісті більш зручні в досягненні шуканого результату. Наприклад, куди простіше обмежити імпорт сталі до 3 млн. т шляхом введення кількісного обмеження імпорту в розмірі 3 млн. т, чим вираховувати ту ставку імпортного тарифу, що дозволить знизити імпорт до бажаної величини. Нарешті, нетарифні обмеження майже не регулюються міжнародними угодами, і, використовуючи їх у своїй торговій політиці, уряди почувають себе вільніше, ніж при введенні тарифних обмежень, що регулюються Всесвітньою торговою організацією (ВТО).

Поряд з кількісними методами істотну роль серед нетарифних методів торгової політики відіграють методи прихованого протекціонізму, що представляють собою різноманітні бар'єри немитного характеру, що споруджуються на шляху торгівлі органами центральної державної і навіть місцевої влади.

1.1. Основні види прихованого протекціонізму

За деякими оцінками, існує кілька сотень видів прихованого протекціонізму, за допомогою якого країни можуть в однобічному порядку обмежувати імпорт чи експорт. У їхньому числі:*

Технічні бар'єри — приховані методи торгової політики, що виникають у силу того, що національні технічні, адміністративні й інші норми і правила побудовані так, щоб перешкоджати ввозу товарів з-за кордону. Найбільш розповсюджені бар'єри технічного характеру – вимоги про дотримання національних стандартів, про одержання сертифікатів якості імпортної продукції, про специфічне упакування і маркірування товарів, про дотримання визначених санітарно-гігієнічних норм, включаючи проведення заходів щодо охорони навколишнього середовища, про дотримання ускладнених митних формальностей і вимог законів про захист споживачів і багато іншого.*

Внутрішні податки і збори (domestic taxes and charges) — приховані методи торгової політики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару і скорочення тим самим його конкурентноздатності на внутрішньому ринку. Можуть вводитися як центральними, так і місцевими органами державної влади. Податки, що накладаються в основному на імпортні товари, дуже різноманітні і можуть бути прямими (податок з доданої вартості, акцизний податок, податок на продаж) чи непрямими (збори за митне оформлення, реєстрацію і виконання інших формальностей, портові збори). Внутрішні податки і збори відіграють дискримінаційну роль тільки в тому випадку, якщо вони накладаються тільки на імпортні товари, при тому що товари місцевих виробників оподатковуванню не підлягають. Якщо ж правила внутрішнього оподатковування однакові як для національних товарів, так і для імпортних, то така політика може розглядатися як політика створення рівних стартових умов для конкуренції в ціні і якості. У багатьох випадках внутрішні податки перевищують по вартості розмір імпортного мита і, більш того, їхня ставка може змінюватися в залежності від внутрішньої кон'юнктури місцевого ринку.*

Політика в рамках державних закупок (state procurements) — прихований метод торгової політики, що вимагає від державних органів і підприємств купувати визначені товари тільки в національних фірм, навіть незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожче імпортних.*

Вимога про вміст місцевих компонентів (local content requirement) — прихований метод торгової політики держави, що законодавчо встановлює частку кінцевого продукту, що повинна бути вироблена національними виробниками, якщо такий продукт призначається для продажу на внутрішньому ринку. Звичайна вимога про вміст місцевих компонентів використовується країнами, що розвиваються, в рамках політики імпортозаміщення, що припускає створення і нарощування національної бази виробництва імпортованих товарів, для того щоб надалі відмовитися від їхнього імпорту. Уряди розвинутих країн використовують вимогу про вміст місцевих компонентів, щоб уникнути переміщення виробництва в країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти тим самим рівень зайнятості.*

Санітарно-технічні і валютні обмеження імпорту товарів.

1.2. Державні закупки

У сучасному світі державні закупки товарів, послуг і робіт становлять значну частку світового обсягу продажу. Тому юридичні питання організації державних закупок мають велике значення.

При державних закупках, незалежно від того, хто їх здійснює – центральний уряд або місцевий орган влади (наприклад, міська адміністрація), і на відміну від звичайної купівлі-продажу, за покупку сплачують грошима платників податків. Майже кожна країна в силу законодавства або традиції прагне обмежити права іноземних підприємств продавати товари в обмін на "державні гроші".
Як правило, якщо уповноважений державний орган приймає рішення закупити товари (роботи, послуги), він дає про це оголошення. В конкурсі можуть брати участь (залежно від того, в якій країні він проходить):

- усі бажаючі, або

- тільки ті, хто відповідає певним вимогам (досвід роботи на ринку відповідних товарів, робіт, послуг, наявність необхідного устаткування і т.ін.), або

- тільки підприємства і громадяни цієї країни.

Учасники конкурсу подають свої пропозиції. З цих пропозицій організатор конкурсу (державний або комунальний орган) вибирає крашу за певними критеріями:

- ціна, яку просить учасник;

- якість товарів (робіт, послуг);

- досвід роботи учасника на ринку;

- наявність в учасника якісного і сучасного устаткування.

В багатьох країнах існують законодавчі норми, які забороняють організаторам закупок купувати товари (роботи, послуги) в іноземних підприємств і громадян. В інших країнах укладати контракт з іноземним учасником конкурсу дозволено тільки в тому випадку, якщо запропонується ціна, що перевершить найвищу ціну вітчизняного учасника на визначену кількість відсотків (наприклад, на 15 %).

Крім таких прямих обмежень, торговці, які бажають продавати товари (роботи, послуги) державі (в тому числі й іноземній), можуть зіткнутися і з іншими проблемами, наприклад:

- нечіткі