Вирішити цю проблему можна шляхом укладання двосторонніх міжнародних договорів про взаємне визнання стандартів і результатів перевірки відповідності стандартам.

У рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) ще в 70-ті роки XX ст. почалися переговори з метою:

- зобов'язати кожну країну, в усіх випадках, де тільки це можливо, визнавати стандарти іншої країни;

- ліквідувати всі заборони на ввезення товарів, які не підкріплені науковими даними;

- зобов'язати кожну країну заздалегідь публікувати інформацію про нові стандарти, що вона збирається ввести, із тим, щоб усі зацікавлені особи могли з ними ознайомитися і внести свої коментарі і пропозиції, що повинні враховуватися при подальшій роботі над стандартами;

- зобов'язати кожну країну у всіх випадках, де тільки це можливо, при розробці стандартів брати за основу існуючі міжнародні стандарти на відповідні товари;

- зобов'язати кожну країну створити в себе інформаційний центр, в якому кожний учасник торгової діяльності міг би одержати інформацію про чинні стандарти і стандарти, введення яких планується;

- забезпечити визнання всіма країнами – учасницями ГАТТ результатів перевірки відповідності стандартам, проведеної в будь-якій країні ГАТТ, за винятком тих випадків, коли невизнання результатів перевірки виправдано особливими кліматичними, технічними, культурними умовами;

- встановити, що всі країни – учасниці ГАТТ будуть надавати товарам з інших країн – членів ГАТТ режим найбільшого сприяння при оцінювання відповідності товарів стандартам.

У 1979 році ці положення були включені до "Кодексу про стандарти" ГАТТ. Головним недоліком цього кодексу була невелика кількість учасників.
У 1995 році набрали чинності дві угоди – Угода про технічні бар'єри в торгівлі й Угода про санітарні і фітосанітарні заходи, їхні положення аналогічні тим, які містилися в "Кодексі", але в нових договорах бере участь набагато більше держав.

1.4. Санітарно-технічні і валютні обмеження імпорту товарів

До санітарно-технічних обмежень відносяться наступні види:

-обов'язкове дотримання національних стандартів;

- сертифікати якості імпортної продукції;

- вимоги до специфічного маркірування й упакування товарів;

- вимоги до екологічних характеристик товарів споживчого призначення і товарів виробничого призначення,

Санітарно-технічні стандарти є вираженням прагнення держав у рамках подолання митних обмежень відгородити націю від продукції, що наносить збиток життя і добробуту її громадян. З 1993 р. у державах – членах Європейського співтовариства діє директива про захист споживачів, відповідно до якого виробники споживчих товарів зобов'язані поставляти до реалізації тільки товари, що не представляють загрозу життю і здоров'ю громадян держави.

Крім того, щоб пред'являти й утримувати високий рівень санітарно-технічних обмежень у відношенні зовнішніх партнерів, необхідно мати налагоджену і гнучку систему відображення таких стандартів у національній економіці. Подібна система необхідна національній економіці для підвищення рівня конкурентноздатності національних фірм на внутрішньому і на світовому ринках, для забезпечення сумісності устаткування, приведення всіх структур національної економіки до єдиного технологічного укладу.

Головну роль у рішенні цього питання грає позиція держави. Наприклад, Міністерство міжнародної торгівлі і промисловості Японії, встановлюючи нові технічні стандарти, домагається від фірм їхнього неухильного дотримання, що є серйозним стимулом розвитку інноваційних процесів, забезпечує нормальну конкуренцію на внутрішньому ринку, сприяє підвищенню конкурентноздатності японських фірм на світовому ринку. Нові стандарти сприяють швидкому освоєнню нових моделей і придбанню вже освоєними товарами нових характеристик.

У сучасних умовах при відсутності нової упорядкованої міжнародної валютної системи і продовженні валютної кризи посилюються валютні обмеження на імпорт товарів, що приводить до відродження клірингових угод як форми компенсаційної торгівлі. Компенсаційна торгівля існує в різних формах, а саме:

- зустрічних закупок, коли країна-експортер зобов'язується в рамках угоди закупити в країні, що імпортує, товари в пропорції, зазначеної в контракті про продаж;

- компенсації експорту устаткування, коли закуповується продукція, зроблена з використанням цього устаткування;

- офсетної угоди, в умовах якої компенсація здійснюється за допомогою включення в експортований матеріал елементів, вироблених у країні-імпортері (наприклад, при реалізації зброї);

- компенсаційної торгівлі - світч, що представляє тристоронню комерційну операцію, при здійсненні якої на третю країну поширюється двостороння угода про кліринг поточних рахунків купівлі і продажу.

2. Міжнародні валютні ринки в системі МЕВ

Вступ

Міжнародні валютні і фінансово-кредитні ринки складають найважливіші ланки світової фінансової системи міжнародних економічних відносин.

Вибух валютних операцій у світі проходить на тлі глобальних змін у співвідношенні торгових і фінансових угод. У загальному обсязі безготівкових платежів частка платежів по угодах на товарних ринках постійно знижувалася, а на фінансових ринках неухильно зростала. Велика частина платежів стала приходитися на валютні операції. Їхній розвиток обумовлювався процесами лібералізації національних валютних ринків і інтернаціоналізації світового господарства.

2.1. Характерні риси світового валютного ринку

Валютні ринки являють собою центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на національну за курсом, що складається на основі попиту та пропозиції. Національні валютні ринки існують у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою. В міру розвитку національних ринків і їхніх взаємних зв'язків склався єдиний світовий валютний ринок. Він містить у собі світові, регіональні, національні (місцеві) валютні ринки. Ці ринки розрізняються по обсягах, характеру валютних операцій і кількості валют, що беруть участь в операціях. Світові валютні ринки концентруються у світових фінансових центрах (СФЦ).

Світові фінансові центри – це місця зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, у яких здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, угоди з цінними паперами, золотом. Серед СФЦ виділяються валютні ринки в Лондоні, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, Парижеві, Цюріху, Токіо.

На початку 90-х років близько 50% міжнародних валютних операцій здійснювалася на