РОЗДІЛ 2. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНІ ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ЗА МАКІАВЕЛЛІ

2.1. Захист держави від зовнішніх ворогів

Серед інших практичних проблем Макіавеллі розглядав і питання оборони держави від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Проти перших Макіавеллі пропонував тільки дві зброї: удалі політичні союзи і сильну армія [4, 6]. Що стосується зовнішньої політики, те отут Макіавеллі радить керівник держави спиратися не тільки на свої розум і силу, але і на "звірину" хитрість. Саме на зовнішньополітичному поприщі повинне придатися йому уміння бути не тільки "левом", але і "лисом". Нерозумного чи необережного політика, - попереджає Ніколо Макіавеллі, - підстерігає безліч смертельних небезпек; небезпечно занадто довіряти союзникам, занадто покладатися на них, тому що жодна людина не буде відстоювати твої інтереси так само завзято, як свої власні, небезпечно беззастережно вірити даним тобі обіцянкам - мало хто з людей стримає слово, якщо його порушення обіцяє велику вигоду, але ж у політику ставками в грі є долі держав, небезпечно і нерозумно тримати власну обіцянку, якщо не стримав її, ти здобуваєш щось для себе, але також небезпечно бути представлений, як брехун; у такий спосіб необхідно дотримувати міру й у неправді, і в правді. Небезпечні занадто сильні союзники - далеко не завжди вдається тягати каштани з вогню чужими руками, і, допустивши сильного союзника в сферу своїх інтересів, можна в один прекрасний момент знайти, що при розділі трофеїв тобі дістався зненацька маленький шматочок, а те і зовсім не дісталося нічого. Саме на цю помилку вказує Макіавеллі багатьом своїм сучасникам ( наприклад, неправильними він вважає дії французького короля, що допустив в Італію іспанців як своїх союзників). Також украй небезпечно неправильно оцінювати розміщення політичних сил і діяти в благо своїм ворогам. Фактично, цим Макіавеллі проповідує принцип "розділяй і пануй". Як приклад численних політичних помилок Макіавеллі наводить дії Ватикану в так званих Італійських війнах, що відбувалися в ту епоху. Намагаючись об'єднати під своєю владою всю Італію, Рим призвав собі на допомогу війська короля Франції, що вже було помилкою, тому що французька армія була багато сильніше власних військ Рима, але, мало того, далі власними руками Рим допоміг знищити єдиного реального супротивника Франції на Аппенінському півострові - Венеціанську республіку [7].

У такий спосіб для успіху на ниві зовнішньої політики керівник держави повинен бути розумний, хитрий, виверткий, він повинен уміти передбачати наслідки кожного зробленого їм кроку, повинен відкинути убік усі принципи честі і поняття моралі і керуватися єдино розуміннями практичної вигоди. Як політик, ідеальний керівник держави зобов'язаний сполучити в собі сміливість і рішучість з обережністю і передбачливістю. Таким прикладом щасливого і розумного політичного і державного діяча є для Макіавеллі похмуро відомий Цезар Борджіа, практично всі кроки якого по завоюванню Романьї Макіавеллі визнав правильними і ведучими до досягнення поставленої мети.

Але вдалі політичні союзи мало чого варті для обороноздатності держави без сильної армії. Ось що Макіавеллі говорить про військо: Основою влади у всіх державах служать гарні закони і гарне військо. Але відразу він робить застереження про те, що гарних законів не буває там, де немає гарного війська, і де є гарне військо, там гарні і закони. Військова справа - єдиний обов'язок, який правитель не може покласти на інших. "Військове мистецтво наділене такою силою, що дозволяє не тільки утримати владу тому, хто породжений государем, але і досягти влади тому, хто народився простим смертним". Якщо правитель не буде розбиратися у військовій справі, то він буде терпіти багато лих (не буде користатися повагою війська, не зможе на нього покластися і т.п.). "Тому правитель повинен навіть у думках не залишати військових вправ і в мирний час займатися ними ще більше, ніж у військовий". Государю рекомендується частіше виїжджати на полювання (основною метою цього є вивчення місцевості, а також загартування), а також читати історичні праці (особливо розбирати дії видатних полководців).

В часи Макіавеллі армії великих держав були по більшій частині найманими, тобто складалися з різного роду "шукачів пригод, а то і просто різномовного наброду з усіх кінців Європи, якому не знайшлося місця в їхніх рідних краях. Більш-менш однорідну по національній ознаці армію в той час мала лише Швейцарія, що, напевно, і допомагало цій невеликій країні вистояти у війнах з більш могутніми державами. Саме проти укоріненої практики використання найманих військ Макіавеллі і виступав з незмінною активністю. Головним недоліком найманого солдата є те, що він чомусь завжди виявляється не "там, де стріляють" [4,6].

Макіавеллі зазначав, що саме військо може бути: власним, союзницьким, найманим, змішаним. Наймані і союзницькі війська марні і небезпечні, а влада, що спирається на наймане військо, тому що найманці честолюбні, розпущені, схильні до розбратів, з ворогом же вони боягузливі. "Поразка їх відстрочена лише настільки, наскільки від-терміновий рішучий приступ". Найманці по-різному можуть володіти своєю майстерністю: одні - прекрасно, інші - посередньо. Першим не можна довіряти тому, що вони самі хочуть влади і заради її скинуть або свого хазяїна,