Проти тих підданих, хто пручається встановленню влади та реалізації інтересів держави і захищає якісь свої приватні інтереси, що не збігаються з загальним державним інтересом, правитель не тільки може, але і повинний прийняти всі засоби, включаючи насильство, примус, аж до позбавлення їхнього життя. Макіавеллі писав, що якщо правитель бажає утримати в покорі підданих, він не повинен рахуватися з обвинуваченнями в жорстокості. Учинивши кілька розправ, він виявить більше милосердя, ніж ті, хто через надлишок милосердя потурають безладдю. Тому що від безладдя, що породжує грабежі й убивства, страждає все населення, тоді як від кари, що накладається правителем, страждають лише окремі особи.

Н.Макіавеллі вперше в чітко сформульованій формі поставив проблему співвідношення етики і політики. Для користі й в інтересах держави правитель повинен органічно сполучити в собі хитрість і силу, тобто бути одночасно лисицею і Левом. Він може не зберігати вірність своєму слову, прибігати до лукавства і віроломства і т.д. одним словом, використовувати всі засоби, що здатні зміцнити державу. Для Макіавеллі вища цінність - це держава, перед яким цінність окремої чи особистості будь-які інші цінності відступають на задній чи план же цілком ігноруються. Вигнавши етику зі сфери політики, Макіавеллі замінив її цінністно-нейтральним підходом. Більш того, ці аргументи були використані для обґрунтування тези про те, що в політиці ціль виправдує засоби.

Яким же повинний бути сам правитель, якими особистими якостями він повинний володіти? Головна моральна якість, що об’єднує у Макіавеллі всі інші і є самоціллю - до якої він найбільш розташований - це честь [8]. Етичний зміст честі випливає з того, що вона мислима тільки в людини, тільки в суспільстві, і виявляється переважно в державних справах. Вона продукт думки, що побічно виражає залежність людини від суспільства. Як відомо у всіх людей є свої пороки, і государі тут не виключення. Основна ж думка Макіавеллі полягає в тому, що розсудливому государю варто уникати тих пороків, що можуть позбавити його держави. "Нехай государі не бояться викликати на себе обвинувачення в тих пороках, без яких важко утриматися при владі..." "Правитель, якщо він хоче зберегти владу, повинен набути уміння відступати від добра і користатися цим умінням дивлячись по потребі". Закладений тут моральний принцип можна сформулювати так: визнання зла, що діється, дійсним злом і виправдання його неминучості злом навколишнім. Однак, розкриваючи свою думку, Макіавеллі надає їй зовсім інший оборот. Оскільки мораль - область думки, людям приписують якості, що виражають оцінку (схвалення чи осудження). Хоча на перший погляд два ряди протилежних якостей однозначно протиставлені один одному, у їхньому трактуванні Макіавеллі відходить від поняття абсолютного блага чи зла: якості, які вважають гарними, не можна зберегти цілком (елементи морального релятивізму).

Моральну концепцію Макіавеллі можна трактувати як виправдання зла, що діється, з погляду вищого критерію, виправдання зла добром [12]. У даному випадку таким критерієм виступають інтереси держави в особі нового государя. Свої незвичайні висказування Макіавеллі пояснює бажанням розкрити істину. Звичайно, результати пошуку істини в Макіавеллі і зараз визнаються цінними й оригінальними. Але результати цих пошуків закріпили за автором погану репутацію. Крайнє вираження ідей Макіавеллі дотепер залишається каменем спотикання.

Яка для Макіавеллі суть моралі? Мораль можна визначити як загальне вираження ряду сил, що діють у суспільстві, а саме - ідеальних сил, розміри і границі яких залежать від можливостей думки. Специфіка моральних поглядів полягає в тому, що вона претендує на безумовну, абсолютну цінність, оскільки відбиває загальний моральний досвід людей, загальний інтерес у взаєминах людини і суспільства. Але в цьому ж полягає її внутрішнє протиріччя: моральні норми не мають силу природного закону, і в людей є не одні тільки загальні інтереси. У реальній дійсності цінності починають конкурувати між собою, а відхилені моральні істини не тільки починають суперечити одна одній, але і перетворюються, якщо їм слідувати, у власну протилежність. Саме тут виникає питання: чи потрібно політику дотримуватися норм моралі? У принципі державна діяльність повинна відповідати моралі більш, ніж будь-яка інша, вона може себе мислити тільки як конкретне втілення моралі. На ділі ж у багатьох випадках необхідність змушує від її відступати в більшому чи меншому ступені. "Варто знати, - пише Макіавеллі, - що, коли на вагу покладений порятунок батьківщини, його не переважать ніякі розуміння справедливості чи несправедливості, милосердя чи жорстокості, похвального чи ганебного, перевагу варто віддати таким діям, які врятують державу і збережуть волю". Держава, по Макіавеллі, є практичним утіленням тих моральних ідей, з яких випливає і мораль; історично і логічно держава і мораль мають загальне походження. Це не піднімає першого над другим, і тим більше не означають незалежності політики від моралі. Держава залежить від тих же загальних принципів, що і мораль, але вона ближче до дійсності й у її діяльності ясніше виражена протиріччя цих