Але одна з найважливіших заслуг Ніколо Макіавеллі складається все таки таки в тому, що він вперше в історії відокремив політику від моралі і релігії і зробив її автономною, самостійною дисципліною, із властивими їй законами і принципами, що відрізняються від законів моралі і релігії. Політика, згідно Макіавеллі, є символ віри людини, і тому вона повинна займати пануюче положення у світогляді. Політична ідеологія в Макіавеллі спрямована на досягнення визначеної політичної мети - формування колективної волі, за допомогою якої можна створити могутня, єдина держава. На думку Макіавеллі сильний вплив на історичний процес формування держав роблять сильні особистості - ще їхній можна назвати великими людьми. Велика людина має у своєму вигляді щось таке, завдяки чому інші коряться їй усупереч власній волі. Перевага великої людини полягає в тому, щоб краще почувати і виражати деяку абсолютну волю - те, що дійсно об'єктивно необхідно в даний момент. Саме завдяки цій піднесеній силі базуються держави.

Серед людей, що займалися політичними концепціями, знайдеться небагато таких, які б викликали настільки бурхливі суперечки. Дійсно, спадщина великого флорентійця дуже суперечлива. Можливо пояснення цьому можна знайти в самій особистості Макіавеллі, у впливі на нього складної епохи. Макіавеллі не міг змиритися з положенням справ в Італії. Його "Государь" написаний як явний заклик об'єднати Італію (про це говорить навіть наявність окремої глави за назвою "Заклик оволодіти Італією і звільнити її з рук варварів") Волею долі, об'єднання Італії відбулося лише в середині 19 століття, але в роботах Макіавеллі ми можемо знайти основну тенденцію загальноєвропейського політичного розвитку того часу, що полягав в утворенні єдиних держав, побудованих на національній ознаці. Ці держави найчастіше створювалися владною рукою одного єдиного суверена і саме "макіавелівськими методами", тобто хитрістю і силою.

Головна мета, яку вбачає Макіавеллі у політиці - сильна держава, на чолі якої стояв би ідеальний правитель. Його /правителя/ головною метою має бути прагнення до постійного зміцнення своєї влади в державі, він повинен використовувати будь-як засоби і при необхідності виявляти жорстокість, але в тільки у випадку якщо це на благо суспільства. Надалі політика, заснована на культі грубої сили, зневазі нормами моралі заради досягнення політичних цілей, одержала назву "макіавелізм". Однак Макіавеллі не проповідував політичну аморальність і насильство, він бере до уваги законність будь-якої мети. В цьому контексті вираз "ціль виправдує засоби" не абсолютний. Єдина мета, що виправдує аморальні засоби, це створення і збереження держави.

На сьогодні багато політиків в усьому світі, застосовують пропоновані ним методи, хоча часто і не визнають цього відкрито.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Брехаря С. Детермінанта політичного процесу: суб'єктивний фактор чи об'єктивна необхідність? (історіографічний аналіз) / // Людина і політика. — 2001. — N 4. — С. 97-106.

Кирилюк Ф.М. Політологія середньовіччя: Навч. посіб. — К.: Тов-во "Знання" України, 2000. — 256 с. — Бібліогр.: с. 252-253.

Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера / Ред.: Є. Причепій. — К.: ВК ТОВ "Тандем", 2002. — 582 с.

Кравченко И.А. Макиавелли: технология эффективного лидерства. // Социс. - 1993.- N 6- С.23-32.

Макиавелли Н. Избранные произведения. М.:Худ.лит.,1982. –124 с.

Макиавелли Н.. Государь. - М.: Планета, 1989.- 56 с.

Петрінко В. “Політика" Арістотеля та розвиток політичної думки італійського Відродження / // Людина і політика. — 2001. — N 5. — С. 96-104.

Побережний І.Н., Карасевич А.О., Побережний В.І.. Політологія студентам: Навч. посіб. — К.: Трелакс; Кіровоград, 1999. — 310 с.

Політологія у запитаннях і відповідях: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / І.Г. Оніщенко, Д.Т. Дзюбко, І.І. Дуднікова, Л.О. Кремень, К.М. Левківський. — К.: Вища школа, 2003. — 263 с.

Політологія: історія та методологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ф.М. Кирилюк, В.П. Андрущенко, В.Г. Антоненко, Л.О. Ануфрієв, Г.І. Безверха, А.О. Білоус, В.С. Білоус, Б.А. Гаєвський, Л.В. Губерський. — К.: Здоров'я, 2000. — 630 с.

Політологія: наука про політику: Підруч. для вищ. школи / Є.М. Воробйов, М.І. Горлач, Г.Т. Головченко, І.М. Жиленкова, В.І. Жиленков. — 4-е вид., виправл. та доповн. — К.: Єдінорог; Х., 2002. — 640 с.

Політологія: Підруч. / В.Г. Антоненко, В.Д. Бабкін, О.В. Бабкіна, В.М. Бебик, М.Ф. Головатий, В.П. Горбатенко, С.П. Дмитренко, О.П. Дубас, К.Е. Жолковський, Н.Ю. Іванова. — 2-е вид., переробл., доповн. — К.: ВЦ "Академія", 2002. — 528 с.

Політологія: Підруч. для вищ. навч. закл. / Ред.: А. Колодій. — 2-е вид., переробл. та доповн. — К.: Ельга; Ніка-Центр, 2003. — 664 с.

Пугачев В.П. «Введение в политологию» - М.: ИНФРА, 1996. – 344 с.

Теслюк С.С. Філософія. (Відповіді на питання студентів) . — Луцьк: Надстир'я, 2001. — 226 с.

Шляхтун П.П Політологія (теорія та історія політичної науки): Підруч.. — К.: Либідь, 2002. — 574 с.