Тема: Конституціоналізм Ейхельмана

ЗМІСТ

ВСТУП

Отон Отонович Ейхельман (1854-1943) – відомий український правознавець і громадсько-політичний діяч. Отон Ейхельман здійснив класифікацію норм міжнародного права, зробив вагомий внесок у сис-тематизацію та методику викладання між-народного права.

До основних його працю належать «Історія іноземних законодавств» (1884), «Програма курсу міжнародного пра-ва» (1885), «До питання історії міжнародного права» (1886), «Конспект лекцій з міжнарод-ного права. Хрестоматія російського міжна-родного права» (1887), «Замітки про міжна-родні трактати і міжнародне приватне право. Історичний нарис учень про право і держа-ву» (1892), «Правовий статус військовополо-нених напередодні російсько-японської вій-ни» (1905), «Нариси із лекцій з міжнародного права» (1909). Уклав збірник міжнародних дого-ворів, підписаних Росією, та документів російського законодавства з питань міжнародного права.
Брав участь у підготовці проекту конституції Російської імперії, розробив проект виборчого закону.

Саме розгляду основних положень конституціоналізму, викладених Отоном Отоновичем Ейхельманом в історичному „Проекті Конституції (Основних державних законів) Української Народної Республіки” і присвячений цей реферат.

КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМ О.О. ЕЙХЕЛЬМАНА

Отон Отонович Ейхельман розробив „Проект Конституції (Основних державних законів) Української Народної Республіки”. Згідно до цього Проекту в основу внутрішньої політичної організації України Ейхельман пропонував: покласти феде-ральну форму державного устрою, застосовувати право референдуму народу, тобто права безпосереднього народного голосування для вирішення не тільки питань, що стосуються змін у змісті конституції – Основного Державного закону, – але й для вирішення питань звичайного законодавства, а також деяких питань з приводу державного управління.

Під зверхністю народного суверенітету, за Проектом, самостійно функціонують такі влади: Парламент, Управління, так звана виконавча влада, Суд і Фінансовий контроль.

Межі діяльності парламенту визначені докладними постановами конституції. Через те конституція має бути значно докладнішою в порівнянні з європейськими та американськими конституційними хартіями, що видавались до цього часу.

Стосовно Управління детально проводиться принцип суворої правомірності його діяльності і засада судової відповідальності за цю діяльність поруч із забезпеченням для органів управління самостійності і незалежності від примх партійних та начальства. Такою постановкою справи забезпечується необхідній авторитет всіх органів виконавчої влади. Суворо та без всяких послаблень проводиться і судова відповідальність вищих органів виконавчої влади, але в формах, що забезпечують охорону державного розуму політичного такту та усунення від справи всякої безпідставної причепливості та партійної пристрасті. Політична відповідальність міністрів поставлена на серйозному і об'єктивному ґрунті.

Судові та Фінансовому контролю забезпечується повна незалежність від виконавчої влади та Парламенту.

Охорона конституційності в діях парламенту довіряється судовій владі.

Всі ці засади, хоча й не були новиною, але до цього часу переважно зустрічалися у розрізненому вигляді.

Ейхельман сформулював свій проект конституції для У.Н.Р. не як ідеал для конституції далекого майбутнього на Україні, – не як теоретичну вигадку, але як реально доцільний, цілком здійснимий і єдино можливий державний устрій на сучасній Україні, який здатен забезпечити мирне і культурне життя.

Ейхельман наголошував на тому, що народ повинен знати, що весь його державний, господарський та культурний добробут залежить від нього самого і ніхто не має права заважать йому в його власній державній роботі і всіх її деталях (подробицях) і в самій її основі. Широкій масі селянства відкривався необмежений простір для політичної і громадської самодіяльності, за його власною моральною і політичною відповідальністю.

На думку О. Ейхельмана, держава існує і функціонує для людей, що в ній живуть. Над ними держава має примусову владу з метою всебічного задоволення інтересів населення.

Основною засадою будівництва національної самостійної держави, після усталення відповідних етнографічних кордонів, О. Ейхельман вважав певне і послі-довне проведення демократично-республіканського принципу. А саме – весь народ, в міру здібності кожної одиниці, що входить в його склад, по-винен бути допущений до громадсько-державної роботи і повинен брати участь у вирішенні та виконанні громадських і політичних справ та праці в державі, починаючи від місцевої громади і кінчаючи політично-федеративним об’єднанням загальної цілості. Панування в державі мусить належати організованому демократичному розумові.

Виходячи з такого погляду на будівництво демократично-рес-публіканської, національно-самостійної держави, О. Ейхельман вважав, що це будівництво мусить розпочатись від самого фундаменту. Цим фундаментом він вважав сільську та міську громаду.

Кращою конструкцією політичної організації Української Народної Республіки О. Ейхельман вважав федеративно-державну форму, а саме поділ на Землі в нових раціональних територіальних межах, відкинувши губернські межі. Нові території – Землі – повинні бути розмежовані з великою увагою до властивостей населення, до економічних умов і топографічної конфігурації.

Основою Республіки О. Ейхельман вважав демократично-республіканський державний устрій. В ньому об'єднані лише землі з українським населенням у фактично встановлених територіальних межах.

Державні справи в Республіці, що належать до загальнодержавної організації цілої Республіки, складають її Федерально-Державний устрій. Інші державні справи в Республіці творять Земсько-Державні організації окремих Земель, що складають Республіку.

Федерально-Державна Організація охороняє зовнішню безпеку цілої Республіки і виконує державні функції, що вимагають спільного співробітництва всіх Земель і спільних для всіх Земель порядків.

Для охорони зовнішньої безпеки і для участи у «союзі народів» (лізі націй) Республіка має військову організацію. Представництво всієї держави у відносинах з іноземними державами належить до об'єднаних державних установ Республіки.

Відокремленість поодиноких Земель і кордони їх території можуть змінюватися лише за згодою зацікавлених Земель. Кожна Земля сама для себе ухвалює власну конституцію.

Повне здійснення принципів демократично-республіканського дер-жавного устрою в Федерально-Державній і Земсько-Державній Організаціях забезпечується самим широким здійсненням таких принципів:

принципу народного суверенітету;

безпосереднього верховного догляду з боку державної влади за законодавчою діяльністю Парламентської інституції через референдум;

безпосередньої участи цієї влади в певних справах порядкування і судочинства.

Основні права та свободи громадян