досвідом СДПУ(о) (а тим більше - мають медіа-імперію, яка дозволяє більш-менш упевнено почуватися перед будь-якими виборами). І все ж сьогодні є унікальний шанс таки домогтися проведення демократичного виборчого закону. Якщо опозиція скористається з цього шансу (уклавши для цього ситуативний союз із частиною «більшості») - шлях до демократичних змін буде відкрито.
Висновок
Отже, повернімося до того, з чого почали: чи потрібна Україні конституційна реформа як така?
Загальновідомо: жодна система влади не є засадничо доброю чи поганою. Президентська республіка в США є не менш демократичною за канцлерську республіку в Німеччині, чи парламентську - в Італії. А колиска демократії - Велика Британія - взагалі залишається конституційною монархією (що не має навіть єдиної писаної конституції!). Важливо тільки, щоб система влади гарантувала громадянам високий рівень безпеки й добробуту, реальну можливість впливати через вибори на стан справ і в державі в цілому, і в своїй місцевій громаді.
І острах тих, хто сьогодні говорить: для збереження незалежності Україна потребує сильної руки - так само легко спростовується. Справді, Україна здобула незалежність, ще не маючи посади президента. А сусідня Білорусь цю незалежність фактично втратила, маючи диктаторську президентську владу. Тому писати закони під «вождя», навіть наділеного високими чеснотами - вкрай недалекоглядно. Бо, по-перше, вождем може виявитися й не той, на кого сподівалися (про це слушно нагадав у яскравій промові при відкритті ІІІ сесії В.Литвин), а по-друге, необмежена влада, як відомо, має властивість розбещувати.
То ж чого Україна потребує доконечно (і якнайшвидше) - це як приведення у відповідність балансу права й відповідальності кожної гілки влади (не можуть далі існувати фактично два уряди на Банковій і на Грушевського, один з яких наділений правами, а другий - відповідальністю), так і створення дієвої системи стримувань і противаг у трикутнику «президент - уряд - парламент».
Вдасться досягнути цього в рамках чинної Конституції - чудово. Ні - то треба «підлатати» окремі її статті, які протягом останніх років надто часто використовували не з добрими намірами.
Але не здійснивши цього, ми справді не досягнемо суттєвих зрушень у якості влади навіть тоді, коли майбутній президент уже не матиме всіх вад президента теперішнього. Бо ж, як відомо, «короля грає почет». А хто потрапляє до почту - визначає навіть не воля владаря, а система усталених правил. Її в Україні й належиться реформувати, замінивши сьогоднішню «бійку бульдогів під килимом» на привселюдне змагання відкритих політичних команд.
Література
Проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (внесений на розгляд Верховної Ради України 20 червня 2003 року)
„Конституційна реформа" демократії не послужить.//„Свобода”, 2003 рік, електронна версія статті - http://www.svoboda-news.com/2003/26/4.htm
Жданов І. Конституційна реформа в Україні: макіяж чи пластична хирургія?.//„Дзеркало тижня” № ) Субота, Березня 5 Квiтня року
Коз’яков С. Княжицький М. Конституційна реформа – початок чи кінець української державності?// „Дзеркало тижня” № ) Субота, Травня року
Кудржинська К. Суд та діло. Парламент може обирати президента.// Офіційне представництво Президента України, сервер „Конституційна реформа”, адреса статті -
Стріха М. «Конституційна реформа» на тлі політичного пейзажу кінця зими.// «Критика-Коментарі», від 28 лютого 2003
Телезвернення Президента України Леоніда Кучми у зв'язку з поданням Главою держави до парламенту проекту Закону "Про внесення змін до Конституції України".