Товарна політика в Україні

Єдина життєздатна торговельна політика – це зовнішньо орієнтована стратегія, котра якомога більше інтегруватиме економіку України з міжнародною торговельною спільнотою. В ідеалі, така стратегія має включати в себе скасування всіх ввізних та імпортних мит і податків, а також усунення всіх нетарифних бар”єрів. Більше того, потрібно скасувати субсидії на виробництво та іншу пряму і непряму конкретну галузеву підтримку, а також лібералізувати ринок капіталу, щоб забезпечити рівні умови діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Шляхом повного використання своїх порівняльних переваг у такому лібералізованому середовищі, Україна здобуде максимальну користь від міжнародної торгівлі в короткостроковій або довгостроковій перспективі.

На практиці існує принаймні чотири аргумента, чому така стратегія “first-best” не обов”язково відповідатиме найкращим інтересам України.

По-перше, можна буде надавати тимчасовий захист деяким галузям, які мають перспективу значного зростання до тих пір, поки вони подолають вади

масштабів виробництва, або допоки захищені компанії придбають та опанують сучасні виробничі технології.

По-друге, Україна може вирішити, що вона зацікавлена у збереженні деяких заходів, що спотворюють торгівлю, щоб використовувати їх в якості козирної карти під час переговорів з торговими партнерами щодо поліпшення доступу до їхніх ринків.

По-третє, податки на торгівлю можуть забезпечити надходження до бюджету найменшим коштом.

По-четверте, економічні вигоди від вступу до регіонального торговельного блоку можуть переважити наслідки утримання від торговельних стосунків з країнами поза торговельним блоком.

Перший аргумент є теоретично сильним, але практичний досвід так свідчить, що промислова політика, що має на меті визначення майбутніх переможців (захист „молодих галузей”), часто виявляється марною і в кінцевому підсумку дуже дорогою для бюджету. Якщо облишити питання, чи зможе урядова постанова надійно визначити „переможців”, запровадження такої політики також схильне до того, щоб опинитися в руках впливових економічних груп і, таким чином, викликати корупцію. Іншими словами, промислова політика може сприяти переходу підприємницької мотивації з області ринкової діяльності в область пошуку ренти з наступним негативним ефектом для економічного зростання.

Другий аргумент є дещо переконливим, особливо з огляду на проведення переговорів щодо вступу до СОТ. Проте як тільки Україна вступить до СОТ, торгівлю можна буде лібералізувати ще більше, ніж вже передбачено зобов”язаннями, прийнятими з метою подальшого поліпшення переваг міжнародної торгівлі. Зокрема, подальша реформа тарифів після вступу до СОТ може проводитися з метою встановлення ввізного мита на рівнях, що дорівнюють, або є нижчими від тих, які прийняті в ЄС. Таким чином, вітчизняна промисловість зможе краще конкурувати в рамках ЄС, якщо країна колись зможе дійсно набути членства в цій організації (про що йдеться нижче).

Третій аргумент також є переконливим, тому що на практиці всі

податки спричиняють абсолютні економічні втрати (dead-weight economic losses), тому збереження деяких торговельних мит було б економічно обгрунтованим та другим за оптимальністю рішенням. Важко сказати, чи це є справедливим для України, але якщо буде вирішено зберігати торговельні податки з огляду на фіскальні надходження, ефективна з точки зору податків система ввізного мита скоріш за все буде мати достатньо широку базу та невелику кількість тарифних коридорів.

. Щодо четвертого аргумента стосовно членства в регіональній торговій групі, оголошеною метою політики України є вступ до ЄС. Вступ до ЄС, скоріш за все, принесе значну користь економіці України принаймні протягом довгострокового періоду. Вигоди від членства включатимуть чисті бюджетні трансферти з ЄС, чисті прибутки сільськогосподарського сектора завдяки участі в Загальній Європейській Аграрній Політиці (Сommon Agricultural Policy), а також поліпшення доступу до ринків ЄС, особливо підприємств важливої металургійної промисловості (яка генерує 40 відсотків загального обсягу експорту товарів).

Пов”язані з цим витрати на переорієнтацію торгівлі виникнуть через скорочення торгівлі з країнами СНД (близько ј загального обсягу експорту зараз припадає на країни СНД), хоча ці скорочення були б мінімальними, якщо б країни СНД також повинні були б вступити до ЄС. Проте потрібно визнати, що вступ до ЄС не є наперед вирішеним питанням на цьому етапі та що у будь-якому разі це стане реальною ціллю лише у середньо- та довгостроковій перспективі. Тому Україна має сформулювати стратегію торговельної політики, яка передбачає достатньо довгий проміжний час перед вступом до ЄС.

Стратегія торговельної політики країни до вступу до ЄС або країни, яка знаходиться поза межами ЄС, може грунтуватися на трьох принципах.

Перший, і можливо найголовніший, принцип - це членство у ВТО. Розтягнуті переговори щодо вступу до СОТ повинні завершитися якомога раніше, це включатиме, поміж іншим, завершення розробки всієї необхідної вітчизняної спрятливої юридичної бази. На додаток до негайного забезпечення поліпшеного та більш стабільного доступу до ринків, членство в СОТ пропонує вельми необхідну юридичну базу для розвитку прозорих торговельних відносин з рештою світу.

По-друге, зважаючи на очікуване розширення ЄС у 2004 році, яке може призвести до негативних наслідків для України в сфері переорієнтації торгівлі, ЄС має вивчити шляхи подальшого поліпшення торговельних відносин між ЄС та Україною. Таке поліпшене співробітництво можливо грунтуватиметься на інституційній базі, подібної до так званих Європейських Угод, які ЄС підписав з дісятьма країнами центральної та східної Європи в 1993-95 роках.

Водночас Україна має продовжувати докладати зусиль до гармонізації своїх нормативних актів щодо стандартизації та сертифікації із законодавством, яке превалює в ЄС.

По-третє, Україна може вивчити шляхи, якими СНД, чи окремі країни, які складають цей союз, могли б розвинутися у більш ефективний торговельний блок. У цьому контексті, нещодавні ініциативи урядів України, Росії, Білорусі