Одним з найбільш розповсюджених в історії типів політичних систем є авторитаризм
Контрольна з політології
План.
1. Авторитаризм у політичній історії
та сучасній політиці практичні характерні ознаки та можливості...................3
2. Шарль Луї Монтеск’є про форми держави та права......................................7
1. Авторитаризм у політичній історії та сучасній політиці практичні
характерні ознаки та можливості.
Одним з найбільш розповсюджених в історії типів політичних систем є авторитаризм. По своїх характерних рисах він займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. З тоталітаризмом його ріднить автократичний, не обмежений законами характер влади, з демократією — наявність автономних, не регульованих державою суспільних сфер, особливо економіки і приватного життя, збереження елементів цивільного суспільства. У цілому ж авторитарній політичній системі притаманні наступні риси:
Автократизм (самовладдя) або невелике число носіїв влади. Ними можуть бути одна людина (монарх, тиран) чи група осіб (військова хунта, олігархічна група і т.д.). Древньогрецький вчений Платон (428/427-327 рр. до н.е.) у своєму творі “Держава” характеризував “олігархію” як “правління багатих” - олігархія виникає тоді, коли суспільством опановують цінності меркантильного характеру. “Тиранію” він характеризував як тотальне жорстоке панування брутальної сили, яка не визнає мудрості Платон. Государство // Сочинения: в 3 т. М. 1971. – Т. 3 . У діалозі “Політик” Платон визначив: правління однієї особи – як монархію (законну владу) або тиранію (протизаконну владу), правління кількох осіб – аристократію (законну владу) або олігархію (незаконну владу). Аанлізуючи позитивні та негативні аспекти різних форм держави, Платон надає перевагу монархічній владі і владі аристократії. Давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.) вважав монархію (правління одного), аристократію (правління небагатох) правильними формами держави. Тиранія, олігархія – не правильні форми держави – їхньою метою є особисті статки правителів.
Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. При цьому влада може правити за допомогою законів, але вона їх приймає за своїм розсудом.
Опора (реальна чи потенційна) на силу. Авторитарний режим може не прибігати до масових репресій і користуватися популярністю серед широких шарів населення. Однак він володіє достатньою силою щоб у разі потреби за своїм розсудом використовувати її і примусити громадян до покори.
Монополізація влади і політики, недопущення політичної опозиції і конкуренції. Властива цьому режиму певна політико-інституціональна одноманітність не завжди результат законодавчих заборон і протидії з боку влади. Нерідко вона покликана неготовністю суспільства до створення політичних організацій, відсутністю в населення потреби до цього, як це було, наприклад, протягом багатьох століть у монархічних державах. При авторитаризмі можливе існування обмеженого числа партій, профспілок і інших організацій, але за умови їхньої підконтрольності владі.
Відмова від тотального контролю над суспільством, невтручання чи обмежене втручання у неполітичні сфери і насамперед в економіку. Влада займається головним чином питаннями власної безпеки, суспільного порядку, оборони, зовнішньою політикою, хоча вона може впливати і на стратегію розвитку, проводити досить активну соціальну політику, не руйнуючи при цьому механізми ринкового саморегулювання.
Рекрутування політичної еліти шляхом призначення зверху, а не конкурентної електоральної боротьби. Козлихин И.Ю. Современная политическая наука. СПб. 1994.
До числа загальних рис всіх авторитарних режимів відносять також наступні:
для неї характерне злиття законодавчої, виконавчої і судової влади, або їх формальний, показний поділ;
у соціальному плані авторитаризм намагається стати вище класових розходжень, виразити загальнонаціональний інтерес, що супроводжується соціальною демагогією, популізмом;
у зовнішній політиці для нього характерні агресивні імперські установки.
Усі ці характеристики дають у сумі явище авторитаризму тільки в тому випадку, якщо є в наявності його духовний і практичний стрижень — авторитет. Під авторитетом розуміється загальновизнаний неформальний вплив окремої особистості чи якоїсь організації в різних сферах життя суспільства. У більш вузькому змісті авторитет — одна з форм здійснення влади, що стоїть вище права. М. Бебер виділяв три типи авторитету:
заснований на раціональному знанні,
на традиції,
на харизмі вождя.
У першому випадку носієм авторитету є вчитель-пророк, у другому - проповідник, у третьому - вождь. Без особистості такого роду авторитаризм неможливий. Вона є знаком, що символізує єдність нації, її суверенітет, її велике минуле, сьогодення і майбутнє. Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. М.:Артикул. 1997.
З огляду на ці ознаки авторитаризму, його можна визначити як необмежену владу однієї особи чи групи осіб, що не допускають політичну опозицію, але зберігають автономію особистості і суспільства у неполітичних сферах. При авторитарній політичній системі забороняються лише визначені, головним чином політичні форми діяльності, в іншому ж громадяни вільні. Авторитаризм цілком сполучний з повагою всіх інших, крім політичних, прав особистості. В той же час в умовах авторитаризму громадяни не мають яких-небудь інституціональних гарантій своєї безпеки й автономії (незалежний суд, опозиційні партії і т.д.). Платон в своєму творі “Закони” приділяв охороні права, судовій системі, навіть зауважив, що всяка держава перестає бути державою, якщо суди вні не влаштовано належним чином Платон. Государство // Сочинения: в 3 т. М. 1971. – Т. 3 . Арістотель ввжав, що головною ознакою сомодостатньої держави є верховенкство закону, як запоруки і умови громадянської злагоди Аристотель. Политика. Кн. 4. // Мыслители Греции. От мифа к логике. – 1998..
Наприкінці 80-х — початку 90-х рр. значно зріс науковий і політичний інтерес до авторитаризму в зв'язку з крахом переважно тоталітарних політичних систем у більшості комуністичних держав світу. Спроби багатьох з них швидко,