В той же час цілий ряд авторитарних держав (Південна Корея, Китай, В'єтнам тощо) практично продемонстрували свою економічну і соціальну ефективність, довели здатність сполучити економічне процвітання з політичною стабільністю, сильну владу — з вільною економікою, особистою безпекою і порівняно розвинутим соціальним плюралізмом.

Авторитаризм іноді визначають як спосіб правління з обмеженим плюралізмом. Він цілком сумісний з економічним, соціальним, культурним, релігійним, а частково і з ідеологічним плюралізмом. Його вплив на суспільний розвиток має як слабкі, так і сильні сторони. До числа слабких відноситься повна залежність політики від позиції глави держави чи групи вищих керівників, відсутність у громадян можливостей запобігання політичних авантюр чи сваволі, обмеженість інститутів політичного вираження суспільних інтересів.

У той же час авторитарна політична система має і свої достоїнства, що особливо відчутні в екстремальних ситуаціях. Авторитарна влада має порівняно високу здатність забезпечувати політичну стабільність і суспільний порядок, мобілізувати суспільні ресурси на вирішення певних задач, переборювати опір політичних супротивників. Все це робить її досить ефективним засобом проведення радикальних суспільних реформ. Тойби А. Постижение истории. – М.: Прогресс, 1992.

2. Шарль Луї Монтеск’є про форми держави та права.

Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755) - видатний юрист і політичний діяч. Одним із перших філософів-просвітників, який всупереч традиційному (в дусі «божественної зумов-леності») тлумаченню історії запропонував розуміння її як природного, зумовленого законами процесу. Він першим здійснив систематизацію державно-правових знань ХVШ ст. на нових засадах природного права і договірних теорій держави, і посів провідне місце в історії вчень про державу і право завдяки теоретичному обґрунтуванню ідеї поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову, яку як ідею «змі-шаного правління» розробляли свого часу Платон, Арістотель, Цицерон, а пізніше Дж. Локк. Свої погляди Монтеск'є виклав у трьох фундаментальних працях: «Перські листи», «Роздуми про причини величі і занепаду римлян», «Про дух за-конів».

Вихідною тезою теорії Монтеск'є є визнання свободи людини-громадянина, найбільшу небезпеку для якої стано-вить державна влада, а особливо ті умови, що породжують можливість зловживання нею. Проти такого зловживання він пропонує запровадити механізм, у якому одна влада врівноважує іншу, щоб запобігти можливості зосередження усієї повноти влади в державі у руках однієї людини або групи керівних осіб.

Мислителі XVII ст. розглядали поділ влади як врівно-важування суспільних та економічних інтересів і класів, як противагу крайній централізації, та як нагадування про те, що жодна політична організація не працюватиме, якщо не засновуватиметься на взаємоповазі й чесній взаємодії її частин. На відміну від цих поглядів Монтеск'є вперше в історії державно-правової думки поділ влади пов'язав із конституцією держави. Тим самим він обґрунтував ідею правління не людей, а правління законів - ідею конститу-ційного правління,- за якого суверен повинен виконувати не тільки природні, а й позитивні закони в державі. Цим Монтеск'є поділ влади звів у систему правових стриму-вань та врівноважень, підкреслюючи, що поділ влад за-безпечить верховенство закону. Це було новим у доктри-ні щодо поділу влад. Монтеск'є наполягав, що за умови поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову можливий державний лад, за якого нікого не примушуватимуть ро-бити те, до чого не зобов'язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє.

З метою розв'язання дилеми «право» і «закон», як і Аристотель, що вважав закони та істину одним і тим же, Мон-теск'є ввів до своєї теорії категорію «дух законів». Право мислитель розглядає як загальнолюдську цінність. Метою права є свобода, рівність, безпека і щастя усіх людей. По-зитивний закон передбачає об'єктивний характер справед-ливих відносин (справедливість історично і логічно передує закону). Взірець абсолютної справедливості, який передує позитивному закону, створює природа. Природний закон (закон історії) мислитель тлумачить у просвітницькому ду-сі, як «людський розум, що править народами». Проте Мон-теск'є виявляє намір пов'язувати дію закону, що детермі-нує історичний процес, не з самим лише «розумом» як таким, але й з певними природними (головним чином, гео-графічними факторами) обставинами. Помірний клімат, міркує Монтеск'є, сприяв формуванню таких рис, як войов-ничість, хоробрість, волелюбність тощо. Разом з тим у занадто теплих країнах, на його думку, люди ледачі, роз-бещені, покірні тощо. Родючий ґрунт, міркує далі Мон-теск'є, вимагає занадто багато часу для обробітку, тому землероби залюбки поступаються правом на управління країною одній особі. От чому у землеробських народів найчастіше зустрічається монархічна (і навіть деспотична) форма правління. На неродючих же землях частіше зустрі-чаємо народне, республіканське правління.

Ці міркування увінчалися переконанням мислителя у тому, що законодавець створює закони не довільно, оскіль-ки обов'язково враховує ті природні умови, в яких історич-но формувався народ: розміри території, її рельєф, побут, звичаї. Відношення законів до природних обставин і стано-вить те, що Монтеск'є називає «духом законів».

Користуючись сучасною науковою термінологією, мож-на стверджувати, що Монтеск'є звернув увагу на досить актуальну для сьогоднішнього дня проблему. Йдеться про те, що попри певні загальні закономірності розвитку істо-ричного прогресу, які обов'язково знаходять своє втілення в законі, законодавець мусить враховувати і ментальність народу (власне розуміння народом справедливості). Враху-вання рис ментальності народу в процесі законотворення є запорукою створення справедливих, в інтересах загалу за-конів і успішного втілення їх приписів