Україна та ЄС

Зміст

Вступ..........................................................................................................................3

Розділ І. Передумови винекнення та розвитку відносин України та ЄС............5

1.1. Історія виникнення розвитку відносин України та ЄС.................................5

1.2. Сучасний стан відносин України та ЄС........................................................13

Розділ ІІ. Особливості адаптації законодавства України до вимог ЄС............21

2.1. Загальна характеристика процесу імплементації норм права....................21

європейського союзу у законодавство України.

2.2. Особливості українського законодавства в галузі регулювання...............34

конкуренції та приведення його у відповідність з нормами ЄС.

Розділ ІІІ. Перспективи розвитку відносин україни та ЄС...............................43

Висновки................................................................................................................57

Література..............................................................................................................61

Вступ

В складному процесі системних змін у міжнародних відносинах одну з вирішальних ролей відіграє стратегія розширення ЄС. Адже власне поглиблення інтеграційних процесів за рахунок включення до них нових держав, що утворилися на пострадянському просторі, засвідчило потребу парадигмального переосмислення змісту і напрямку нинішнього поступу.

Політичні аспекти проблеми недостатньо висвітлені українською політологією. Переважна зосередженість на вивченні проблеми розширення НАТО певною мірою спричинила негативістське ставлення до європейського вектору інтеграції. Поза увагою залишаються актуальні політичні аспекти глобалізації. Економічні, безпекові домінанти або аналітичні розвідки політологічного характеру на теми вірогідності перспектив входження нових незалежних країн до європейських процесів, зрозуміло, не заповнюють цю прогалину.

В зарубіжній політичній думці донині превалюють досить критичні тлумачення можливостей швидкого інтегрування України та інших пострадянських країн (крім прибалтійських) до ЄС. Це обумовило потребу з’ясування глибинних причин такого підходу, відтак - об’єктивної оцінки ситуації.

Потребує адекватного наукового обґрунтування і докладання до специфічних умов України ініційована в політичних колах Заходу ідея розширення кількості країн з демократичним суспільним ладом та вільною ринковою економікою. Адже в нашій країні вона нерідко подається в суто інтеграційному контексті. Спостерігається навіть певна розірваність понять "розширення" та "інтеграції" в оцінках і тлумаченнях західними політиками і політологами. Тим самим утверджувалася думка про те, що формування ринкової економіки і створення громадянського суспільства недостатньо для того, щоб претендувати на приєднання до ЄС. Проблемі критеріїв надається другорядного значення, а наявність нових постулатів і вимог засвідчує, що в наукових і політичних колах Західної Європи й досі не подолано упередженості щодо нових суверенів і перспектив їхнього інтегрування в європейські процеси.

Розділ І. Передумови виникнення та розвитку

відносин України та ЄС.

1.1. Історія виникнення розвитку відносин України та ЄС.

“Європейський вектор” української дипломатії є одним із приорітетних і стратегічно важливих для нашої держави. В документі “Основні напрями зовнішньої політики України”, прийнятому Верховною Радою України ще в 1993 році, підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах, а також західноєвро-пейських або загальноєвропейських структурах. Про “Основні напрями зовнішньої політики України” // Голос України.- 1993.-24 липня.

Актуальність проблеми взаємовідносин України з гігантом процесів європейської інтеграції та кооперації Європейським Союзом є беззаперечна.

Цілком зрозуміло, що вступ України до ЄС є довготривалим, багатоетапним та віддаленим у часі процесом, проте висвітлення цієї теми вже сьогодні займає чільне місце серед науковців, журналістів та політиків. Водночас вона пронизана різноманіттям підходів та оцінок до її висвітлення, політичними та ідеологічними розбіжностями.

Беручи до уваги важливість даної проблеми, у своїй статті автор проаналізував фактори “європейського вибору” України, зупинився на найважливіших сторінках взаємовідносин Україна - ЄС: 1991 - 1999 та подав прогноз щодо можливих варіантів подальшого розвитку двосторонніх відносин.

Із проголошенням незалежності України в 1991 році, всім стало зрозуміло, що п’ята за населенням та перша за територією на європейському континенті Українська держава є одним із ключових елементів політичної, військової, економічної, наукової та культурної співпраці Європи. Президент ПАРЄ Мігель Мартінес зазначив, що Європа готова до тісної співпраці з Україною. “Україна – за його словами – найближчим часом буде прийнята до сім’ї європейських парьнерів. Це буде корисним як для України, так і для Європи в цілому. Участь України в Європейських проектах тільки збагатить досвід і почуття всієї європейської спільноти.” Мігель Мартінес: “Ми знаходимось серед великого народу” // Урядовий кур’єр. – 1995. - 11 травня.

Європейський вибір України є природнім та цілком закономірним. Такий вибір можна пояснити декількома факторами.

По-перше, це географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою. Якою б не була банальною ця істина, але українці були, є і завжди будуть європейцями. Важко не погодитись із думкою Л.Д. Кучми під час його виступу в Берліні, 5 липня 1995р., що ”Україні не треба нікуди прямувати. Вона була, є і лишається там, де їй визначено історією і географією.” Кучма Л.Д. Украіна на шляху до Європи // Політика і час. – 1995. - №8. – С .6.

По-друге, історична традиція співпраці українців із іншими європейськими народами (Київська Русь 9-13ст., козацька Україна 15-17ст. та ін.)

По-третє, ймовірна нова “загроза зі Сходу”, і, одночасно, “ідея повернення в Європу”, що охопила пост-комуністичні держави Центральної та Східної Європи наприкінці 80-х – початку 90-х рр. виявилися каталізаторами процесу зближення Києва та Брюсселя. Цей фактор змусив спрямувати русло зовнішньої політики України із “дружніх обійм Москви” в бік більш стриманих центрів європейської інтеграції: Брюсселя, Страсбурга і Люксембурга.

Водночас, Україна, як одна із засновниць СНД, виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рівноправності і взаємовигоди. Разом із цим, всупереч бажанню прокомуністичних сил “реанімувати” “единый и неделимый”, Україна уникає участі в інституціоналізації форм міждержавного співробітництва в рамках СНД, здатних перетворити співдружність в наддержавну структуру федеративного характеру.

По-четверте, це “євростандарти” економічного процвітання, політичної стабільності, соціального благополуччя, демократії та особистої свободи громадянина. На фоні економічної кризи, корупції, організованої злочинності, політичної