Для того, що інтенсифікувати співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, була створена робоча група з питань зміни клімату, що фокусується на реалізації положень Кіотського Протоколу, на додачу до декількох проектів технічної допомоги.

Співробітництво в галузі транспорту концентрується на інтеграції транспортної інфраструктури України до європейської транспортної мережі в рамках програм Пан-європейські транспортні коридори, Чорне море та ТРАСЕКА.

В галузі науки та технологій двостороння угода про співробітництво була підписана в липні 2002 року. Вона пропонує широкі перспективи щодо співпраці в рамках 6 Рамкової Програми та багато іншого. ЄС також надає фінансову підтримку Науково-технологічному центру в Україні (STCU) та через ІНТАС- міжнародну асоціацію для сприяння співробітництву між науковцями з країн колишнього Радянського Союзу.

1.2. Сучасний стан відносин України та ЄС.

Україна історично, цивілізаційно, культурно належить до Європи. А тому європейський вибір є невід'ємною складовою зовнішньополітичної стратегії нашої держави Борис Тарасюк. Україна – ЄС: пріоритети, проблеми, перспективи // Аналітичний щоквартальник “Співпраця ЄС та України, № 3, 2003, С. 21-26

. Проте, у відносинах України з ЄС нагромадилося чимало суперечностей. В чому суть цих проблем? Як можна їх подолати? В які терміни?

Курс на європейську інтеграцію зав-жди був одним із найголовніших пріори-тетів зовнішньої політики України. Адже, наша держава є найбільшою європей-ською країною за територією і п'ятою -за кількістю населення. Вона має вели-чезний потенціал, який, однак, ще нале-жить ефективно реалізувати.

Дванадцять років тому, коли Украї-на відновилася як незалежна держава, вона була мало кому відома - хоча й належала до числа провідних країн світу в багатьох високотехнологічних сферах. Ідеться, зокрема, про аерокосмічну про-мисловість, проектування і виробництво літаків, судно- та приладобудування, електроенергетику, хімію, фізику штучних алмазів та монокристалів, мікробіологію. Незважаючи на затяжну системну кризу, наша країна, все ж таки, спромоглася на цих напрямках зберегти, а на деяких - навіть наростити свою потугу та збіль-шити свою присутність на світовій арені. Україна входить до десятки держав із найпотужнішою військово-промисловою продукцією, яка успішно витримує конку-ренцію з аналогами лідерів глобального ринку озброєнь.

Нині нашу націю справедливо вва-жають - без перебільшення - одним із визначальних факторів стабільності та безпеки в Європі й світі.

По-перше, Україна зробила най-більший внесок у зменшення за-грози ядерної безпеки, першою добровільно знищивши свій ракет-но-ядерний потенціал. А він був третім - після американського і російського - за величиною на Земній кулі.

По-друге, Київ істотно зменшив присутність звичайних озброєнь у Європі, знищивши понад 2 000 з 6 000 танків, які наша держава на момент відновлення незалежності дістала в спадок від армії колишнього СРСР.

По-третє, наша країна, яка мала найбільшу (близько 1 000 000 чоловік) армію в Європі, скоротила свої Збройні Сили більш як наполовину.

По-четверте, Україна набула стату-су одного з найактивніших членів ООН у миротворчій діяльності. Наші військові підрозділи висунулися на провідні позиції в цій сфері завдяки справжньому професіоналізму, вияв-леному в бойовій або наближеній до бойової обстановці. Свій високий вишкіл вони наочно показали всій світовій спільноті на теренах ко-лишньої Югославії, Придністров'я, Абхазії, Анголи, Конго, Сьєра-Леоне, Лівану, Кувейту. Тепер неоціненний досвід українських миротворців, поза сумнівом, реально допоможе переможцям режиму Саддама Хусейна відновити лад і спокій у "польському секторі" повоєнного Іраку.

З геополітичної, економічної, соціо-культурної, військово-стратегічної точок зору Україна входить до кола держав, від яких залежать мир і стабільність як у Центрально-Східній Європі, так і в Європі загалом. Франція і Німеччина на Заході, а Україна і Польща на Сході нашого спільного субконтиненту є саме тими країнами, на яких, власне, ґрунтується система європейської безпеки. Ці чотири ключові нації здатні утворити "дугу стабільності" в Європі. На наш погляд, у XXI столітті їм випала доленосна місія - здійснення визначальної політики в розбудові єдиного Європейського дому.

Таким чином, абсолютно не випад-ково Європейський Союз назвав Україну "унікальним і стратегічним партнером". Це знакове формулювання. Але, щоб його не спіткала доля численних декларацій, виголошених протягом останнього деся-тиліття, та, все ж таки, не реалізованих на практиці, воно потребує наповнення реальним, конкретним змістом.

Трансєвропейська магістраль ста-більності та безпеки має характеризу-ватися інтенсивним двостороннім рухом. На відміну від загальновідомого оптич-ного закону перспективного скорочення, особливістю цього є своєрідний закон перспективного розширення. Іншими сло-вами, вступ України до ЄС є nolens volens - волею-неволею - лише фор-мальною ознакою нашого повернення в лоно Старого Світу. Це аж ніяк не зупинка й зовсім не кінцева станція євроінтеграційного стратегіч-ного шляху. Це, радше, проміжний фініш зовнішньополітичного ралі. Це стартовий плацдарм для досягнення довготермі-нової мети - входження до клубу наидемократичніших, найрозвиненіших, найзаможніших держав планети.

Європесимісти нещадно критикують такий сценарій розвитку України в XXI столітті. Єврооптимісти наполягають на своєму. Мовляв, абстрагуємося від досвіду Польщі, яка, за словами Олександра Кваснєвського, зробила свій вибір "на ціле тисячоліття". Але чим ми поступаємося Болгарії чи Румунії?!

Пошлюся на образний вислів Геннадія Удовенка, якого важко віднести до романтиків, а, радше,