Але все ж таки, найголовнішим гандикапом є відсутність у Євросоюзу системного підходу до розвитку відносин із нашою державою. ЄС досі не вбачає в Україні свого потенційного члена. Водночас, спустошені війнами балканські країни віднесені до тих, що в недалекому майбутньому мають інтегруватися в ЄС.

Чого варті висловлювання деяких бюрократів із Брюсселя про те, що "європейська перспектива для України зовсім не обов'язково має означати перспективу членства в найближчі 10 або 20 років"! А як розуміти припущення тих речників, які вважають, ніби Україна, вкупі з Росією, Молдовою та країнами Середземномор'я, "ніколи не стануть членами Європейського Союзу"?

Тут доречно згадати важливий до-кумент Європейської комісії "Ширша Європа - Сусідство: нові рамки відносин із нашими східними та південними сусідами". Безперечно, розширення ЄС несе явний позитив для України. Вже в 2004 році, після його поповнення 10 новими членами, Україна буде мати спільні кордони з Євросоюзом. Що це означатиме на практиці?

1. Україна межуватиме із західною міжнародною організацією, члени якої є політичне стабільними, демо-кратичними, правовими державами. Відповідно, безпосередньо контак-туючи з новими членами ЄС, Украї-на прямо перейматиме демократичні стандарти і намагатиметься впро-вадити їх у себе.

2. Нових членів ЄС буде включено до процедур Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП). Це дозволить Україні чіткіше коорди-нувати свою зовнішню політику в регіоні ЦСЄ.

3. До ЄС вступлять країни, з якими Україна має традиційно добросусід-ський рівень політичних відносин. А це означає, що зростуть можливості лобіювання інтересів України все-редині ЄС.

4. Україна має шанс предметне перей-няти досвід євроінтеграції країн-кандидатів і, практично, пройти проторованим ними шляхом вступу до ЄС. Нові країни-члени ЄС цілком можуть надати (і вже надають) консультативну, методичну, техніч-ну та іншу допомогу, зокрема, з проблем гармонізації законодав-ства.

Водночас, не можна не звернути уваги на суттєві суперечності "Ширшої Європи - Сусідства". Документ містить пропозиції щодо стосунків із країнами Європи та Середземномор'я після розши-рення ЄС. Дивним чином, Україні від-водиться роль - ні більше ні менше -звичайнісінького "сусіда". Мало того, Україну відносять до кола так званих "друзів" ЄС - нарівні з країнами Північної Африки та Близького Сходу. Але ж останні, згідно із засадничими докумен-тами ЄС, не можуть стати членами ЄС в принципі. То як розуміти цей статус для України?

Розділ 2. Особливості адаптації законодавства

України до вимог ЄС.

2.1. Загальна характеристика процесу імплементації норм права

європейського союзу у законодавство України.

Фактично від початків унезалежнення Україна будувала свою зовнішню політику і - в ширшому розумінні - свою незалежність на "поверненні до Єв-ропи". Україна стала першою країною на теренах СНД, що уклала Угоду про партнерство і співробітництво з Євро-пейським Союзом (16 червня 1994 р.), де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. У 1994-1996 роках ЄС ухвалив Спільну позицію щодо України (28 листопада 1994 р.) і План дій (6 грудня 1996 р.), які вис-ловлювали підтримку незалежності, територіальної цілісності, демокра-тичних політичних та економічних перетворень в Україні та її інтеграції до світової економіки, 1 березня 1998 року Угода про партнерство і співробітництво набула чинності, незабаром 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено "Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу", розраховану на період до 2007 року. Набуття Україною повноправного членс-тва в Європейському Союзі було про-голошено стратегічною метою, а отри-мання статусу асоційованого члена ЄС - головним зовнішньополітичним пріо-ритетом України у середньотерміновому вимірі. Україна на міжнародній арені. Збірник документів. В 2-х томах, К., 1996-1997, т.I.

У 1998-1999 роках було сформовано інституційну базу співпраці згідно з Угодою про партнерство і співробіт-ництво (УПС) і проведено перші засі-дання Ради (8-9 червня 1998 р.) і Комітету (5 листопада 1998 р.) з питань співробітництва між Україною та ЄС, відповідних підкомітетів, а також перше робоче засідання Комітету парламент-ського співробітництва (30 листопада - 1 грудня 1998 р.). Регулярні консультації між Україною і "Трійкою" ЄС та саміти Україна - ЄС стали нормою двосто-ронніх взаємин.

На відміну від інших центрально-східноєвропейських країн, які мають з Європейським Союзом угоди про асоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередні перегово-ри про вступ до нього, в УПС прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перс-пективи набуття Україною повноправ-ного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року. Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" і привітав її "проєвропейський вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, роз-раховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше від-повідає інтересам Європейського Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво е передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність.

Таким чином, незважаючи на те, що Спільна стратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питання про майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриють Україні