.

Інтернаціоналізація економічного життя в другій половині XX століття стало провідною тенденцією розвитку сучасного світового господарства. Одна з основних тенденцій глобальної інтернаціоналізації світового господарства як результату розвитку міжнародного подолу праці й міжнародної кооперації виробництва проявляється в утворенні великих зон впливу тієї або іншої держави або групи найбільш розвинених країн. Ці країни й групи держав стають своєрідними інтеграційними центрами, навколо яких групуються інші держави, утворюючи своєрідні материки в океані світогосподарських зв'язків.

Як правило, виділяють чотири етапи інтернаціоналізації та становлення світової економічної системи.

Перший етап приходиться на доіндустріальну стадію виробництва. Ще близько 10 000 років тому почав зароджуватися торговий обмін, і люди, що жили у відособлених друг від друга родових громадах і племенах, закладали основи взаємовигідного економічного співробітництва. Його першими об'єктами стали надлишки зерна, м'яса й інших благ. З часом товарне виробництво створювало все більш зростаючий обсяг продукції, що надходила з регулярний обмін. З утворенням купців починає розвиватися міжнародна торгівля. Таким чином уже на цьому етапі можна говорити про певну інтернаціоналізацію економічного життя, адже уже племена розуміли, що не все вони можуть виростити і зібрати з того, що їм потрібно, частину їм доведеться отримувати шляхом обміну від інших племен.

Другий етап розвитку системи економічного співробітництва виник на індустріальній стадії виробництва. У результаті розпаду замкнутих натуральних господарств і всебічного розвитку ринкових відносин, появи великого машинного виробництва зовнішня торгівля перетворилася в невід'ємну складову частину практично будь-якої національної економіки.

Третій етап утворення глобальної економіки наступив на рубежі XIX-XX ст. Тоді вперше виникла всесвітня система господарства. Зміцнілому акціонерному капіталу Заходу стало тісно в рамках внутрішнього ринку. У погоні за новими прибутками він кинувся в інші країни. Поділ світового економічного простору створив для великого капіталу можливість витягати монопольний надприбуток на територіях багатьох залежних країн.

Із другої половини XX в. внаслідок швидкого економічного розвитку провідних індустріальних країн й удосконалення засобів міжнародного транспорту та комунікацій відбувся бурхливий розвиток міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля стала усе більше доповнюватися різними формами руху факторів виробництва (капіталу, робочої чинності й технології), у результаті якого за кордон стали переміщатися не тільки готовий товар, але й всі фактори виробництва. Як справедливо вказує професор Новицький В., за своєю природою інтернаціоналізація - це процес розширення господарської діяльності за межі окремих національних економік у ви-гляді багатосторонніх коопераційних контактів з метою підвищення продуктив-ності та ефективності виробництва. Ключовими рисами такої транснаціоналізації ринкової діяльності є усунення перешкод з боку урядів для руху товарів і факторів виробництва, а також подальша активізація міжнародних організацій, які сприяють лібералізації руху товарів і факторів виробництва. Новицький В. Національні інтереси України в контексті цивілізаційних детермінант і економічної глобалізації // Економіка України. – 2003. - №7.- С.14..

Закономірним результатом розвитку міжнародної торгівлі й міжнародного руху факторів виробництва стала економічна інтеграція - вона є особливим етапом інтернаціоналізації господарського життя.

Економічна інтеграція — це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, що приймає форму міждержавних угод й узгоджено регульований міждержавними органами Ратленд П. Глобализация и посткоммунизм // Мировая экономика и международные отношения. – 2002. - №4. – С.15.

.

Економічна інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, які в сукупності й відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн:*

взаємопроникненням і переплетенням національним виробничих процесів;*

широким розвитком міжнародної спеціалізації й кооперації у виробництві, науці й техніку на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм; *

глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць; необхідністю в цілеспрямованому регулюванні інтеграційного процесу, розробці скоординованої економічної стратегії й політики;*

регіональністю просторових масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються між країнами, де встановилися тісні господарські зв'язки.

По змісту інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення й зрощування відтворювальних процесів країн регіону.

З 1947 по 1995 р. у світі було створено більше 60 інтеграційних угруповань. Об'єднання останніх визначалося цілим рядом передумов:*

близькість рівнів економічного розвитку й ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвиненими, або між країнами, що розвиваються;*

географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загальної границі й історично сформованих економічних зв'язків;*

спільність економічних й інших проблем, що коштують перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки економіки, політичного співробітництва й т.д. Економічна інтеграція покликана вирішити конкретних проблем, які реально коштують перед що інтегруються транами;*

демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного росту, зниження інфляції, ріст зайнятості й т.д.), що робить певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект виявився, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;*

«ефект доміно». Після того, як більшість країн того або іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, випробовують деякі труднощі, пов'язані з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, один на одного. Це нерідко приводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишилися за межами інтеграції. У результаті вони також