Фактори, що спонукають до здійснення реформування світогосподарського комплексу в напрямку інтеграції такі.

По-перше, це необхід-ність пом'якшення наднапруження у відносинах країн ба-гатих і бідних, а також необхідність подолання (та недопу-щення) економічних та інших деструкцій, похідних від ринкового максималізму. По-друге, це потреба вироблення єдиних правил «гри» задля регулювання процесів світогос-подарської взаємозалежності та зв'язаності і одночасно процесів диверсифікації та поділу праці, наростаючої світо-господарської різноманітності. По-третє, це лібералізація, втілення традиційних для Заходу ідеалів економічної сво-боди, а також реакція на процес «монстронізації» світового ринкового простору.

Як бачимо, не всі зміни, що відбуваються на світовій економічній арені, робляться на потребу вузькокорисливих інтересів капіталу. Багато з них продиктовані потребою гармонізації відносин між країнами, необхідністю подо-лання небезпечних розривів між бідністю та багатством, між процвітанням і деградацією, між зростаючою індустрі-альною експансією і обмеженими можливостями природ-ного середовища. Навіть традиційна для Заходу лібераліза-ція розглядається як засіб подолання відсталості країн, що розвиваються. При цьому відсталість визнається джерелом соціальних вибухів, напружень, деструктивної поведінки, а також екологічних, демографічних, технологічних та інших катастроф. Цілеспрямовані інституціональні прозахідні дії, що стосуються глобальних проблем, безперечно забезпечу-ють численні позитивні зміни.

Передумовою інтеграції та її вищого прояву, глобалізації, стала економічна лібералізація і фінансова інтеграція ЄЕС, розпочата в 1992р. Цей процес охопив такі сфери, як однорідність регулювання і контролю за ринками, поліпшенням доступу на них всіх учасників, стандартизація вимог до капіталу, економічна інтеграція Європи, відкриття банківської системи США, зусилля по стандартизації всесвітньої клірингової і розрахункової системи і т.д. Вигоди інтеграції і її недоліків неоднаково сприймаються на різних рівнях, у різних країнах і різними фірмами. Зокрема, корпорації прийшли до розуміння потенційних вигод від глобалізації своєї маркетингової діяльності. Справжні багатонаціональні корпорації народжуються лише тоді, коли компанія навчитися мобілізувати капітал в інших країнах.

Серйозним імпульсом інтеграції послужило і якісне удосконалювання транспорту і засобів зв'язку: контакти між народами, регіонами і континентами не тільки прискорилися, ущільнилися і спростилися, але і стали доступніше для більшої частини населення. Однак дійсно економічна інтеграція поки охопила порівняно вузьку групу промислово розвитих країн, що становлять основу декількох інтеграційних угруповань, які успішно розвиваються за участю близько 60 держав (ЄС, НАФТА, АСЕАН, МЕРКОСУР і інші). Можна сказати: інтеграція захоплює, утягує все нових учасників і сфери діяльності, але одночасно зміцнюються сили, що протидіють цьому процесу в його нинішній формі.

На більш високому рівні, інтеграція починає охоплювати вже цілі континенти (Європа – ЄЕС, Північна Америка – НАФТА і т.д.), між якими йде конкурентна боротьба за переміщення центра економічного панування. Усередині цих економічних утворень, саме великі і сильні організації у перспективі перетворяться у фірми загальноєвропейського масштабу, більш дрібні фірми будуть вирішувати регіональні проблеми, а інші виживуть, якщо знайдуть ринкові ніші другорядного характеру.

Варто підкреслити, що економічна інтеграція знаходиться ще на самому початку свого розвитку. Це дуже тривалий процес, тому що в сучасному світі як і раніше зберігаються протидіючі тенденції (розходження між міжнародною і міжрегіональною торгівлею усередині країни і на більш високому рівні). Треба відзначити і той факт, що окремі регіони усередині країни звичайно в більшому ступені спеціалізовані і мають між собою великий торговий оборот. Стримуючими факторами розвитку інтеграції є також дуже істотні цільові, економічні, мовні, культурні розходження, різні споживчі переваги і т.п. Не сприяє глобалізації і існування так званих режимів - «ізгоїв» у світовій системі (Іран, Сирія, Лівія, в минулому Ірак, Афганістан, КНДР, Куба і т.д.).

Окрім того необхідно відмітити і глобальне протистояння двох основних полюсів світового економічного розвитку: Західної Європи та США. Наприклад, країни Європи прагнуть розвивати інтеграцію з метою створення нової супердержави, здатної протистояти США, що знову ж є проявом водночас і інтеграційних і регіоналізаційних процесів.

Отже, економічна інтеграція випливає з гли-бокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифі-кації інтеграційних процесів. Відбувається суперечливий процес глобального синтезу світового масштабу, який втягує у свій вир практично всі країни світу.

Цей розвиток не є односпрямованим, лінійним, який передба-чає створення єдиної й монолітної міжнародної економічної сис-теми. Поряд із глобальною інтеграцією проявляються дезінтеграційні тенденції, і не лише у світовому масштабі, а й у межах окремих країн.

Розділ 2

ПРІРИТЕТИ РОЗВИТКУ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

2.1. Сучасний стан та роль ЄС у світогосподарських процесах

Швидке економічне зростання Європейського Союзу і масштаби його впливу на міжнародне життя перетворили його на один з трьох основних центрів сучасного миру.

На території Співтовариства немає скільки-небудь істотних природних ресурсів. Тому його господарська життєдіяльність залежить від свободи світової торгівлі. Недивно, що торгова політика Співтовариства завжди відрізнялася лібералізмом. Його зовнішні митні збори на промислові товари не перевищують 20% і є одними з найнижчих в ГАТТ. ЄС – найбільша світова торгова держава; на нього доводиться майже одна п'ята частина світової торгівлі. Це також найбільший нетто-імпортер сільськогосподарських продуктів і сировини. На ЄС доводиться і основна частина допомоги країнам, що розвиваються.

ЄС підтримує дипломатичні відносини в цілому з 130 країнами світу. Він бере участь