.

У ЄС є угоду про співпрацю із загальним ринком АСЕАН, який включає 7 східно-азіатських держав, а також угоди про торгівлю і співпрацю з Індією, Пакистаном, Шрі-Ланка і Бангладеш. Всі вони користуються торговими пільгами на підставі загального режиму торгових преференцій Співтовариства.

Найважливішою метою зовнішньої політики ЄС є підтримка свободи торгівлі і стимулювання економічного розвитку країн третього світу. Задача полягає в захисті найширших інтересів громадян Співтовариства і, поза сумнівом, ЄС здатний виконати її краще, ніж кожна з його країн-учасниць – по окремості. Таким чином ЄС по праву займає одне з провідних місць в світовому економічному і цивілізаційному просторі, причому наявні тенденції дозволяють говорити про посилення його позицій у світовій архітектурній схемі.

2.2. Трансформаційні процеси в ЄС.

За останні два десятиріччя ЄС зазнав важливих трансформаційних змін, зокрема в ролі держави в управліні національною економікою. Держава усюди, де тільки можна, йшла від безпосередньої участі у сфері виробництва - завдяки активній приватизації і передачі на контрактній основі деяких видів державної діяльності приватним фірмам. Так скорочувався ступінь прямого державного регулювання економіки. Але разом з тим збільшувався вплив держави на ті аспекти економічного зростання, які можна назвати стратегічними. Перш за все, це посилення конкуренції, підтримка наукових досліджень і розвиток високотехнологічних галузей. І звичайно ж - підвищення "якості людського капіталу", яка досягається збільшенням вкладень в освіту і охорону здоров'я. Саме такого роду дії допомагають вирівнювати конкурентні умови між країнами-учасницями і розвивати загальний ринковий простір Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. Посібник.-К.: ”Знання”, 2000. – 546 с.

.

В цей же час йшов зближення законодавчих норм і правил, існуючих в різних країнах, посилювався контроль за їх виконанням на рівні національних держав - заходи, також сприяючі формуванню більш однорідного ринкового простору. Але особливо важливі зміни пов'язані з кардинальною перебудовою механізмів макроекономічного регулювання, до яких відносяться грошово-кредитне регулювання і бюджетна політика.

Поступове зближення грошово-кредитної політики центральних банків провідних країн ЄС вело до поступової гармонізації цієї політики. Так було підготовлено створення єдиної валютної зони з подальшою передачею частини суверенних повноважень окремих держав - членів ЄС наднаціональним органам - Європейському центральному банку (ЕЦБ) і Європейській системі центральних банків (ЕСЦБ). Рішення Європейського центрального банку стали обов'язкові для центральних банків країн-членів. Банківська стратегія ЄЦБ націлена на те, щоб інфляція в Єврозоні не перевищувала 2% в рік (і це поки виконується).

А до таких органів, як Рада Європи і Комісія ЄС, перейшла частина функцій, які раніше вирішувала кожна європейська країна окремо. Згідно Маастрихтської угоди, у ведення наднаціональних органів передані такі складні і важливі проблеми, як охорона зовнішнього середовища, виробітку індустріальної стратегії, розробка і ухвалення єдиних норм в області охорони здоров'я, освіти, охорони прав споживачів, політика в області наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок (НІОКР) Новицький В. Національні інтереси України в контексті цивілізаційних детермінант і економічної глобалізації // Економіка України. – 2003. -№7. – С.12 – 18..

Разом з тим цей "перелив функцій" зовсім не означає повну втрату країнами ЄС національного суверенітету, оскільки тут діє важливий юридичний принцип - "принцип субсидіарності". Він означає, що органи Союзу ухвалюють відповідні рішення тільки в тому випадку, якщо на рівні окремої країни подібні рішення виявляються менш ефективними. Як підкреслює одного з наших ведучих фахівців по проблемах ЄС доктор економічних наук Ю. Борко, "базовим був і залишається національний рівень - навіть там, де до органів Співтовариства (а нині Союзу) перейшло виняткове право ухвалення рішень (наприклад, митна політика, висновок торгових угод з третіми країнами, валютна політика), оскільки передача державою-членом якоїсь частини своїх суверенних прав не означає його відмови від них. Як правило, ці два рівні співвідносяться як взаимодоповнюючі" Цит. по: Мировая экономика: глобальные тенденции за 100 лет.- М.: "Юрист", 2003. - с. 371.

.

Але якщо в перерахованих напрямах все ж таки відбувається часткова відмова від національного суверенітету, то інакше йде справа з іншим найважливішим механізмом державного втручання в економіку - з бюджетним регулюванням.

В Європейському союзі бюджетна політика (на відміну від грошово-кредитної) залишається під контролем самих держав-членів. Всі дискусії про бюджетну політику велися навкруги теми: як забезпечити бюджетну дисципліну, зберігаючи при цьому певну гнучкість. А така гнучкість абсолютно необхідна, наприклад під час економічних спадів, коли не можна не враховувати, що країни розвивають цю далеко не рівномірно і загальні рецепти в області грошово-кредитного регулювання можуть виявитися недостатніми. Правила відносно бюджетної політики були передбачені спочатку в Маастрихтських угодах, а пізніше - в спеціально прийнятому в 1999 році Пакті стабільності.

Маастрихтські угоди вимагають від країн, які прагнуть бути учасниками Союзу, зниження бюджетного дефіциту до 3% ВНП. Ще більш чіткі правила в області координації бюджетної і