Отже, можна говорити, що контроль за бюджетною політикою з боку наднаціональних органів посилений, але немає і мови про відмову від суверенітету в цій сфері. Слід відразу сказати: вжиті заходів і домовленостей принесло вражаючі результати. Бюджетні дефіцити в більшості країн-членів до 2000 року знизилися до мінімального рівня, а деякі країни вже досягли профицитного балансу. Більш того, в країнах ЄС намічено поступове скорочення державних витрат разом з скороченням державних надходжень. Хорошковський В.І. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями: еволюція, теорія, практика: Моногр. / Київ. нац. екон. ун-т, Укр. т-во "Інтелект нації". — К.: Інтелект, 2002. — С.18.

Серйозна проблема - державна заборгованість. В більшості країн ЄС вона перевищує прийнятий норматив вступу до Союзу (60%) і породжує великі процентні платежі (рівень державної заборгованості в 1999 році в країнах європейської валютної зони все ще перевищував нормативний, складаючи в середньому 72,9% ВВП).

Важливе значення має структура заборгованості. Країни ЄС прагнуть зменшити частку короткострокових боргів, збільшивши частку довгострокових, що скорочує бюджетні витрати на їх обслуговування. До речі, в деяких з країн існують жорсткі правила, визначальні умови зовнішніх запозичень, наприклад, нові позики не повинні перевищувати суми щорічних підлягаючих погашенню боргів. Або таке правило: нові позики можуть використовуватися тільки в інвестиційній меті.

Бюджет - не тільки інструмент макроекономічної політики, але перш за все - інструмент надання суспільних благ, фінансова основа всієї економічної діяльності держави, а по суті справи - фундамент його економічного суверенітету. І як би не відбувалися процеси інтеграції, поки є бюджет - є держава. Поки є держава, буде і бюджет. Тут слід зазначити і такий факт. Якщо бюджетні витрати країн ЄС знаходяться в межах 40-50% ВВП, то бюджет самого Союзу складає приблизно 1,2% сукупні об'єми ВВП країн-членів Ковальова О. Майбутнє інтеграції в політичних документах Європейського Союзу // Грані.— 2002.— № 5.— С. 119-120.

. Велика частина витрат цього бюджету йде на підтримку сільського господарства і до фонду регіонального розвитку. Його головна мета - вирівнювання умов економічного зростання в окремих країнах при мінімальному вилученні засобів з бюджетів окремих країн-учасниць. Структура бюджету країни - своєрідне дзеркало державних пріоритетів і функцій. Треба сказати, що в країнах ЄС приблизно половину бюджетних витрат поглинають соціальні витрати.

Ці витрати, як би не підключався до їх здійснення приватний сектор, як і раніше залишаються найважливішою прерогативою держави. Виникають нові проблеми - високі норми безробіття, нові вимоги до кваліфікації праці, швидке постаріння населення, зростання неповних сімей. Все це ставить перед соціальною політикою найважчі задачі. Як в умовах помірного економічного зростання і обмеженості ресурсів розвивати соціальну інфраструктуру, зокрема соціальне забезпечення? Як за наявності соціальних гарантій, що забезпечують прожитковий мінімум, не заманити певну категорію людей в "пастку бідності", як підтримати в людині стимули до трудової діяльності, до зароблення доходу? Все це вимагає більш гнучких, "точкових" форм допомоги і обмовок при її наданні, розширення професійної підготовки і перепідготовки разом із створенням додаткових робочих місць.

Підтримка соціальних гарантій на колишньому рівні зажадало б ще більшого зростання державних витрат. От чому реформи в області соціального забезпечення і соціального страхування, завдяки яким частину витрат такого роду можна було б перекласти на саме населення, стали найважливішою задачею. Такі реформи проводять уряди всіх європейських країн. Тема (навіть на рівні її обговорення) залишається, безумовно, найхворобливішою і не додає популярності урядам, особливо "лівим".

Інший важливий аспект бюджетної політики - прагнення переорієнтувати частину витрат на розвиток так званого "людського капіталу", інакше кажучи - на користь освіти, охорони здоров'я і професійної підготовки і перепідготовки кадрів.

Як бачимо, національні уряди, втрачаючи одні, в той же час зберігають (а головне - повинні зберігати) інші важливі важелі впливу на соціальний і економічний розвиток своїх країн. Досвід ЄС дозволяє припустити, що у вигляді даного регіонального союзу виникає якесь нове утворення, своєрідний гібрид національного і наднаціонального регулювання. Він підтримує оптимальне функціонування національних господарських систем при уніфікованому законодавстві і єдиній кредитно-грошовій політиці. Можливо, це і стане прообразом майбутніх глобальних утворень.

2.3. Вплив ЄС на формування спільного Європейського економічного простору.

Від кінця 50-х років у західноєвропейському регіоні почали переважати доцентрові сили. Змінюється співвідношення між ними та відцентровими силами у світовому господарстві в цілому, починається довгий і неоднозначний період підриву монопольного становища США у сфері міжнародних економічних і політичних відносин. Головною формою взаємоспівробітництва західноєвропейських країн стали динамічна інтеграція, утворення "Спільного ринку", розширення його на початку 70-х років і формування ядра західноєвропейського регіону - країн, що входять до ЄС. Інтеграція сприяла певному нівелюванню економічного й соціального розвитку західноєвропейських держав. Це виражається