змушені вступити в інтеграційне об'єднання. Наприклад, після вступу Мексики в НАФТА, багато латиноамериканських країн поспішили укласти з нею угоди про торгівлю.
У цілому, опираючись на зазначені передумови, країни утворять інтеграційні об'єднання, які, незважаючи на численність у сучасній світовій економіці й різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі. Основними цілями інтеграції можуть бути наступні.
1. Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакционных витрат, приплив прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки.
2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така ціль особливо характерна для країн ЮВА й Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння й співробітництва в політичній, військовій, соціальної й іншій неекономічній областях.
3. Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговірні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатобічних переговорів у ВТО. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створити більше стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.
4. Сприяння структурній перебудові економіки. Підключення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних об'єднань країн з більше високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більше розвинені країни, підключаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і створенні там повноцінних ємних ринків.
5. Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більше широкий регіональний ринок. Ця мета була провідної для інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки й Африки, розташованих до півдня від Сахари. Об'єктивний зміст інтеграції становить переплетення, взаємопроникнення й зрощування відтворювальних процесів, що забезпечує більше ефективну взаємодію між країнами. У такий спосіб економічна інтеграція має ряд сприятливих умов для взаємодіючих сторін.
1. Інтеграційне співробітництво дає господарюючим суб'єктам (товаровиробникам) більше широкий доступ до різного роду ресурсам: фінансовим, трудовым. матеріальним, до новітніх технологій, а також дозволяє провадити продукцію розраховуючи на більше ємний ринок.
2. Економічне зближення країн у регіональних рамках створює привілейовані умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою мірою від конкуренції з боку фірм третіх країн.
3. Інтеграційна взаємодія дозволяє вирішувати усе більше гострі проблеми соціального характеру. Інакше кажучи, у результаті інтеграції окремі групи країн створюють між собою більше сприятливі умови для торгівлі й для міжрегіонального пересування факторів виробництва, чим для всіх інших країн. Подібні регіональні утворення оцінюються позитивним фактором світової економіки, але за умови, що група країн, що інтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює менш сприятливі, чим до початку інтеграції, умови для торгівлі із третіми державами.
Всесвітнє господарство - це глобальний економічний організм, у якому склалися взаємозв'язки і взаємозалежності всіх країн і народів планети. В міру свого розвитку всесвітнє господарство починає відбивати зростаючу і міцніючу цілісність світу. В останні десятиліття формується новий глобальний економічний простір. Багато відсталих в економічних відносинах країн, що мали натуральне чи напівнатуральне виробництво, переходять до ринкової економіки. Це сприяє тому, що в міжнародному масштабі більш інтенсивно розвивається вся система ринкових відносин.
Процеси інтеграції не мають завершених форм, вони перебувають лише на стадії становлення. Напрями і форми впливу глобалізації на розвиток національних економік окремих держав значною мірою залежать від інтересів впливових особистостей — олігархів, які їх реалізують через діяльність міжнародних структур. Боротьба за розподіл і перерозподіл світового економічного простору і вплив глобалізації на розвиток національних економік здійснюється з позицій трьох-чотирьох економічних центрів, основними з яких прийнято вважати США, Європейський Союз (ЄС), Східно-Азіатські альянси, де провідна роль належить Японії.
Реалізаторами процесів інтеграції на даному етапі суспільного розвитку виступають понад 60 регіональних міжнародних угруповань економічного характеру, близько 60 тисяч транснаціональних компаній і корпорацій. Найвпливовішими організаціями міжнародного і світового рівня, через які реалізуються процеси глобалізації, прийнято вважати насамперед такі політичні та економічні організації, як ООН, Світовий банк, МВФ, ЄБРР, СОТ, ГАТТ, МОП та інші. До речі, між цими впливовими організаціями далеко не завжди спостерігаються узгодженість і прозорість при прийнятті спільних рішень. Крім того, часом не виконуються вже ухвалені постанови. Внаслідок цього між різними міжнародними угрупованнями загострюється боротьба за ринки збуту, володіння ресурсами. Саме інтеграція переносить таку боротьбу на міжнародний рівень. Широко відомі торгові суперечки з приводу постачання м'ясних продуктів з Америки до Європи і навпаки. США обклали стовідсотковим митом цілу низку товарів європейського походження (сир рокфор, консерви, шоколад, соки тощо), і це дуже звузило експортні можливості регіону. Причому американські санкції, не зачіпаючи інтересів Великобританії, водночас безпосередньо стосуються таких країн, як Франція, Німеччина, Італія, Данія. Існує багато суперечностей між різними міжнародними економічними центрами, зокрема між ЄС і США. Немає згоди і у справі використання нових видів продуктів, створених на базі досягнень біотехнологій, за допомогою змін у геномі рослин. Цілий ряд транснаціональних компаній («Монканто», «Дюпон», «Доу») активно просувають такі товари на світові ринки, тимчасом як їхні опоненти наполягають на необхідності переконливо довести їх корисність і всебічно вивчити вплив на гени людини.
Відомі суперечності між США і Японією щодо експансії автомобільних ринків, електронного обладнання, обчислювальної техніки тощо. Для узгодження міжнародних торговельних угод затверджуються тисячі різних документів, що значно ускладнює просування товарів на ринки збуту,