(16-17 жовтня 2003 р.), послання Єврокомісії із запровадження нових інструментів взаємовідносин, резолюції Європарламенту з комунікації Єврокомісії «Ширша Європа», відповідні коментарі посадових осіб ЄС. Чергове визнання і вітання європейського вибору України в документах ЄС, наприклад, у резолюції Європейського парламенту, стало вже звичною для цього союзу політичною риторикою. В Україні усвідомлюють, що концепція не містить чітких положень щодо членства в ЄС «нових сусідів», а відтак її розробка має розцінюватися як спроба уникнути субрегіональної уніфікації. Дійсно, запропонований концепцією спільний підхід до України, Молдови та Білорусі як до ЗННД не відображає ані розбіжності в ставленні цих країн до ЄС, ані специфіку їх регіональної приналежності.
Слід взяти до уваги, що ініціатива розширити спільний європейський економічний простір узгоджувалась ЄС з Росією набагато раніше оприлюднення концепції, при цьому не виключалася можливість приєднання до цього простору інших країн регіону. Україна, як і Росія, вже мають узгоджені з ЄС плани дій у сфері юстиції і внутрішніх справ, те ж пропонується концепцією для Білорусі й Молдови. Нові інструменти співробітництва передбачають використання досвіду програми сприяння PHARE та міжрегіональних програм. Як зазначають посадові особи Єврокомісії, це збільшить кредитування через Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) насамперед Росії, не виключаючи, щоправда, участі в програмах і України.
Разом з тим концепція містить деякі переваги порівняно з партнерством і співробітництвом. Україні пропонується перспектива тіснішої інтеграції в єдиний ринок ЄС, преференційні торговельні відносини, подальше співробітництво у сфері культури, інтеграція у транспортну, енергетичну та телекомунікаційну європейські мережі та європейський дослідницький простір. Інтеграцію буде забезпечено за допомогою нових інструментів, таких як Програма дій ЄС щодо України та щорічні огляди її виконання, участь України у європейських програмах і діях, нові джерела фінансування. Основні напрями співробітництва на найближчі 2–3 роки мають бути визначені Планом дій Україна – ЄС.
Аналіз успішних інтеграційних стратегій держав ЦСЄ свідчить, що виконання положень Європейських угод привело ці держави до членства у Євросоюзі. Той факт, що сучасне розширення ЄС не включає Україну, не має означати, що асоціація з ЄС вичерпала себе як інтеграційна модель. Оцінка Європейської угоди про асоціацію між Україною та ЄС як найефективнішого механізму спільної відповіді на виклики розширення ЄС надана в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році». Як зазначається в документі, «імплементація такої угоди створить відповідні рамки для поступової інтеграції України до ЄС на основі поетапної реалізації євроінтеграційної стратегії.., а чітко сформована перспектива вступу до ЄС є ефективним стимулом для здійснення внутрішнього реформування країни та забезпечення її стабільності та добробуту, розвитку торговельно-економічних відносин між Україною та ЄС на преференційних засадах з поступовим асиметричним відкриттям ринків на користь України, сприятиме більш ефективній реалізації рішень, прийнятих в рамках спільних інституцій» Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році: Послання Президента України до Верховної Ради України // Економіст. – 2004. - №3. – 4. [20]. Уявляється, що під час майбутніх переговорів щодо підписання угоди про асоціацію українській стороні слід наполягати на внесенні до преамбули документа символічної, але важливої заяви про перспективу України набути повноправного членства в ЄС, як це свого часу було зроблено в Європейській угоді між ЄС і Польщею. Сьогодні послідовність євроінтеграційної політики України має стати фактором впливу на процес прийняття політичних рішень у Європейському Союзі.
3.3. Ключові напрямки співробітництва України з ЄС в нових геоекономічних умовах.
Вступ до Європейського Союзу і НАТО Польщі, Угорщини та Словаччини, а також балтійських республік колишнього СРСР фактично є мирною геополітичною революцією в Балто-Чорноморському регіоні. Має місце історичний прецедент, коли хвиля розширення Євросоюзу на Схід не лише досягла, а й перетнула кордони колишнього СРСР. Відтепер у складі ЄС і НАТО перебувають п’ять країн, які в минулому столітті територіально належали Європейській частині Росії або СРСР.
Пам’ятаючи про вплив сусідів на історичну долю країн Східної Європи, слід відзначити, що віднині найбільший і найпотужніший сусід та найважливіший торговельний партнер України вперше знаходиться на її західних кордонах. Для України нове сусідство здатне відігравати роль каталізатора демократичних перетворень (подібно до того, як це відбувалося у Польщі після розширення Євросоюзу і НАТО за рахунок Східної Німеччини).
Зі свого боку, Європейський Союз міг би скористатися прагненням України до євроінтеграції для просування власного впливу у напрямі як РФ і Білорусі, так і Туреччини та Кавказу. Проте заклопотаний старими та новими проблемами Євросоюз поки що не виявляє готовності, на відміну від НАТО, запропонувати Україні іншу інституційну перспективу, ніж решті його сусідів. Така невизначеність вже сама собою не найкращим чином впливає на геополітичну ситуацію в регіоні. До того ж, європейська та євроатлантична інтеграція України набуває особливого значення з огляду на відмінність спрямованості внутрішньополітичних трансформацій та зовнішньополітичної орієнтації в Україні та в Російській Федерації. Якщо ініційована Президентом України і орієнтована на європейську практику політична реформа спрямована на розосередження та збалансування повноважень між гілками влади, то в Російській Федерації відбувається фактична концентрація президентської влади. Тому початок політичної реформи можна вважати завершенням в Україні періоду орієнтованих на московський досвід демократичних перетворень. Цей період тривав з часів перебудови, коли