Таким чином, можна зробити два висновки.

По-перше, економічна інтеграція є природний результат прояву глибинних властивостей ринкового господарства, розвитку його суперечностей, і нове полягає не у глобалізації економічних процесів як такій, а в монополізації глобалізації однією з найрозвинутіших країн, що веде до посилення нерівності у світі, до загострення суперечностей.

По-друге, слід виділяти два аспекти глобалізації: власне глобалізацію як про-цес усуспільнення виробництва у світовому масштабі на основі сучасного НТП і новітніх інформаційних технологій розвитку світогосподарських зв'язків і соціаль-но-економічну форму глобалізації, в якій вона виступає у наші дні, як і раніше, несучи в собі природу приватновласницьких відносин, зведених до світового масш-табу. Саме соціально-економічна форма глобалізації не відповідає сучасному рівню усуспільнення виробництва, і в цій невідповідності криється коріння сучасних найгостріших суперечностей інтеграції.

Економічна інтеграція створює умови для прискорення інтернаціоналізації виробництва країн - учасниць цього процесу, вирівнювання їх основних соціально-економічних параметрів. Схематично процеси, що ведуть до економічної інтеграції, можна виразити наступної взаємозалежної (зі зворотним зв'язком) ланцюжком: розвиток продуктивних сил <-> міжнародний поділ праці <-> інтернаціоналізація виробництва й капіталу <-> економічна інтеграція. На економічну інтеграцію істотно впливають два фактори: науково-технічний прогрес і транснаціональні корпорації.

Накопичений досвід розвитку інтеграційних процесів у світовому господарстві свідчить про необхідність проходження чотирьох етапів у становленні й розвитку економічної інтеграції:

1. Утворення зони вільної торгівлі зі скасуванням митних тарифів й інших обмежень між країнами-учасницями. На цій стадії країни-учасниці скасовують взаємні торговельні бар'єри, але зберігають повну свободу дій в економічних зв'язках із третіми країнами. Наприклад, право на скасування або введення нових митних тарифів, або інших обмежень, право на укладання торгово-економічних договорів, угод, альянсів. Внаслідок цього між країнами зберігаються митні кордони й пости, що контролюють походження товарів, що перетинають їхні державні кордони й, відповідно, що перешкоджають пільговому ввозу товарів із третіх країн. Класичним прикладом такої зони вільної торгівлі вважається Європейська асоціація вільної торгівлі, що існує з 1960 року.

2. Утворення митного союзу із установленням єдиних тарифів у торгівлі й у русі робочої сили й капіталу.

На цьому рівні інтеграції держави не тільки усувають взаємні торговельні бар'єри, але й засновують єдину систему зовнішніх торговельних бар'єрів і загальних мит стосовно третіх країн. При цьому митні служби на внутрішніх границях скасовуються, а їхні функції передаються відповідним службам на зовнішніх границях. Виникає єдиний митний простір, обмежене межами вхідних у нього держав.

Утворення зон преференційної та вільної торгівлі, мит-них союзів впливає на міждержавні відносини лише в сфе-рі обміну, тобто сприяє розвиткові торговельної інтеграції. Як відзначають фахівці, глибші форми міждержавної координації створюють умо-ви для інтеграції і у сфері інвестування й виробництва Moran T. Foreign Investment and Development. Washington (D.C.), 1998. – р. 45..

Прикладом такого утворення є Європейське економічне співтовариство, що переросло в Європейський Союз.

3. Виникнення економічного союзу, що представляє собою початкову фазу реальної економічної інтеграції. На цьому щаблі держави домовляються про вільне переміщення через національні границі не тільки товарів, але й всіх факторів виробництва, включаючи капітал, робочу силу, технології, інформацію. У результаті формується загальний ринковий простір, так званий загальний ринок.

4. Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, загальною валютою й органами наднаціонального регулювання. Досягнення цього рівня інтеграції (політико-економічного союзу) припускає, що держави, що вступають у його, з урахуванням досягнутих результатів колишніх етапів інтеграції, домовляються про проведення спільної торговельної, а потім й у цілому економічної політики стосовно третіх країн, а також про уніфікацію систем регулювання економіки. Даний щабель інтеграції припускає узгодження зовнішньої політики країн-учасниць, що дає ще більш широкі можливості для взаємовигідного об'єднання сил і засобів в інтересах господарського розвитку всього союзу в цілому й кожній із країн-учасниць.

Останні два етапи можуть містити в собі певні підетапи, зв'язані зі специфікою того або іншого інтеграційного угруповання. Більшість із існуючих у світі інтеграційних угруповань перебуває поки на стадії формальної інтеграції, тобто проходить перший і другий етап інтеграційного розвитку.

Нову якість міжнародній мобільності факторів вироб-ництва надають процеси міжнародної регіональної еконо-мічної інтеграції, коли створюються умови для стирання відмінностей між економічними суб'єктами різних держав. Проблематика макроінтеграції досліджена у багатьох нау-кових працях вітчизняних і зарубіжних економістів Філіпенко А.С., Будкін В. С., Гальчинський А. С., Геєць В. М., Дудченко М. А. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть: Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. — К. : Либідь, 2002. — 470с.; Хасбулатов Р. И. Миpовая экономика / Моск. экон. акад. им. Г. В. Плеханова. — М.: ИHСАH, 1994. — 735 с. ; Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. Посібник.-К.: ”Знання”, 2000. – 546 с.; Бэтлер А. Контуры мира в первой половине ХХI и чуть далее // МЭ И МО, 2002. - №1. – С.73 –80. .

Глобалізація на макрорівні закономірно