За визначенням сучасного роcійського економіста під вертикальною інтеграцією розуміється встановлення інтеграційних зв’язків з підприємством-постачальником (інтеграція униз) або підприємством-споживачем (інтеграція угору). До вертикальної інтеграції відносять також інтеграцію у мережі підприємств, що спеціалізуються на збуті продукції. У цьому разі йдеться про зміцнення зв’язків між суміжними ланками технологічного та розподільчо-збутового ланцюгів (або ланцюгів додаткової вартості). Методами вертикальної інтеграції виступають: консолідація, угруповання, франчайзинг та цільова пролонгація Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. Посібник.-К.: ”Знання”, 2000. – С.146.

.

Консолідація – це включення фірми, що інтегрується, до основної як підрозділу чи дочірнього підприємства (філії) – злиття або поглинання її основною фірмою. Консолідованою при цьому випадку називатиметься компанія, що здійснює самостійне виробництво більш як 50% продукції.

Угруповання – це створення підприємств, що інтегруються, і основної компанії-інтегратора угруповання, пов’язаного чи взаємними відносинами власності (обмін акціями), чи взаємними управлінськими зв’язками (включення до складу ради директорів одного підприємства представників іншого), чи наданням різноманітних послуг (розробка технології, соціально-побутове забезпечення, інформаційно-рекламне обслуговування тощо).

Франчайзинг – це надання компанії, що інтегрується, права користування торговою маркою, ноу-хау, матеріально-технічними ресурсами, що належать інтегратору.

Цільова пролонгація – це досягнення інтеграції за рахунок свідомого продовження термінів угод про поставки (часом на шкоду ринковій кон’юнктурі) з метою формування довгострокових сталих інтеграційних зв’язків.

Під горизонтальною інтеграцією розуміється встановлення інтеграційних зв’язків між підприємствами, що виробляють аналогічну продукцію. До форм горизонтальної інтеграції можна віднести:

делегування функцій інтегратору – передання права вирішення низки питань, пов’язаних з інтеграційною діяльністю, основному інтегруючому підприємству;

створення асоціацій, тобто органів координації та управління;

створення консультативних органів при обмеженні повноважень кожного з підприємств, що інтегрується. У цих випадках деякі питання (скажімо, про ціни на продукцію) підприємства можуть вирішувати лише після затвердження у консультативному органі;

створення загальних фінансових органів (банків, холдингів);

взаємний обмін акціями або інша форма участі у взаємних прибутках Иванов Ю.В. Слияния, поглощения и разделение компаний: стратегия и тактика трансформации бизнеса. – М.: Альпина Паблишер, 2001. – 244 с..

Якщо брати досвід США, то у воєнні та перші повоєнні роки (1940-1947 рр.), позначені суттєвим зростанням економіки після десятирічного застою Великої Депресії (1930-1939 рр.), корпоративний ринок, як і у передкризовий період, активізував процес злиття фірм саме у напрямі горизонтальної інтеграції. Ідеї вертикальної інтеграції, виголошені Р.Коузом у статті 1937 р., ще не брались до уваги. Після цього впродовж майже 20 років завдяки прийняттю Конгресом США акта Сeller-Kefauver (1950 р.) федеральна влада та регулятивні органи обмежували злиття і поглинання підприємств з метою запобігання їх монополістичної концентрації. До того ж, сталий розвиток світової економіки 1950-60-х років не стимулював корпорації до порушення національного законодавства, і лише кризові явища напередодні валютно-фінансової кризи 1971 р. активізували пошук нових форм злиття конгломеративного типу. Нова хвиля горизонтальної та вертикальної інтеграції за принципами технологічного ланцюга відбулася вже у період «рейганоміки» 1980-х років, коли було знято чимало обмежень на ринку корпоративного контролю. Особливо ж посилився процес інтеграції після короткострокової кризи американської економіки 1990 і 1991 років. А вже з 1992 р. і майже до кінця тисячоліття відбувався інтенсивний процес злиття і поглинання ТНК фірм у різних країнах світу. Причому лідером такої глобалізації світової економіки стала практично уся індустрія США.

Таким чином, Р.Коуз вирішив одну з найскладніших проблем реальної економіки ХХ ст. – пошуку оптимуму між «свідомим контролем» мікро- та макроекономіки і її ринковим регулюванням. І основним механізмом пошуку такого оптимуму став постійний облік трансакційних витрат, порівняно з внутрішньофірмовими витратами. При цьому головним ставав не державний контроль, а створення з боку держави умов, що давали можливість ринковому механізму самостійно вирішувати ті складні питання, які породжує сучасна людська цивілізація. Не менший вплив справили ідеї Р.Коуза і на розвиток теоретичної економічної думки. По суті, його «трансакційне господарство і економіка прав власності» поклали початок розвитку так званих «нової інституціональної економічної теорії» та «теорії еволюційної економіки», що тісно пов’язані з сучасною загальною інноваційною теорією циклів суспільного розвитку. Остання розвивається на стику міждисциплінарних досліджень, включаючи аналіз та прогнозування соціально-економічних циклів і криз. Висновки теорії трансакційних витрат через інституції ТНК можуть справляти (і вже справляють!) значний вплив на процеси інтернаціоналізації та глобалізації світового господарства, у тому числі на запобігання кризам у його функціонуванні. Тим самим вони сприяють його плавному еволюційному розвитку, який враховував би помилки та наслідки фінансово-економічних криз 1990-х років, що досить суттєво зачепили й країни СНД.

1.3. Модифікація інтеграційних моделей в умовах глобалізації

Як справедливо зазначає Філіпченко А.С., Боринець С.Я., Вергун В.А., у сучасних умовах внаслідок прогресу науки й техніки географічні фактори більше не є перешкодою для розвитку міжнародних відносин. З'явилися всеохоплюючі засоби транспорту і зв'язку. Формування міжнародних продуктив-них сил і виробничих відносин веде до тіснішої економічної та політичної взаємозалежності держав. Будь-яке важливе політичне або економічне рішення, що приймається однією державою, торкається інтересів інших держав; події в од-ній точці земної кулі впливають на стан справ в інших ре-гіонах. Міжнародні економічні відносини: сучасні міжнародні економічні відносини/ Філіпенко А.С., Боринець С.Я., Вергун В.А. и др. -К.: Либідь, 1992. –С.193.

Однак не можна повністю погодитися з вищевказаними авторами, які вказують, що на сучасному етапі внаслідок