Події останніх років: війни в Афганістані, Іраку більше вказують на те, що інтеграційні процеси відбуваються не в плані взаємопереплетіння різних економічних систем, а при домінуючій ролі західної моделі, особливо американської. На нашу думку більш адекватно інтернаціоналізацію економічних відносин на сучасному етапі описує модель „Центр-периферія”, на що звертає увагу Яремко Л.А. Яремко Л.А. Фінансова глобалізація і національна економіка // Фінанси України. – 2003. - №10.- С.49. Дана модель наголошує на наявній і навіть узаконеній нерівноправності економічних відносин країн-учасниць світового господарства, наданні їм характеру „домінування-залежність”. При цьому, як справедливо підкреслюють Бордо М., Ейчнгрін Б. та Ірвін Д. інтеграція національних економік і розвиток міжнародних ринків досягла настільки значного рівня, що все зростаюче зпочуття безпорадності урядів країн і націй щодо управління їхньої долею в глобальних ринків товарів, ресурсів, капіталу Bordo. M, Eichngreen B., Irvin D. // . -2003. -№ 7195. –Р.3.. При цьому Новицький В. слушно виділяє тенденцію до збільшення розриву між провідними, найбагатшими державами (сьогодні кажуть про "золотий мільярд" - населення цих країн) і найбіднішими держава-ми світу Новицький В. Національні інтереси України в контексті цивілізаційних детермінант і економічної глобалізації // Економіка України. – 2003. - №7.- С.15.

. Причому дуже часто в останніх умови життя погіршувалися не тільки відносно (порівняно з умовами життя в найуспішніших країнах), але й абсо-лютно, що супроводжувалося поширенням жебрацтва, зростанням безробіття і навіть масовим голодуванням.

Якщо у 1950 р. доход на душу населення в регіоні Тропічної Африки становив 11% рівня індустріальних держав, то вже на середину 90-х років - тільки 5% Звіт про світовий розвиток Світового банку реконструкції та розвитку. - К.. – 1994. -С. 12-13.

. При цьому провідним краї-нам дістається 85% світового доходу, тоді як понад мільярд населення планети перебувають у злиднях . Крім того, внаслідок діяння механізмів нерівномірно-го перерозподілу інформаційних ресурсів і фактичної монополії провідних дер-жав на початку XXI ст. зазначені розриви тільки збільшуються.

Таким чином на макрорівні інтеграційні процеси відбуваються в рамках моделі „центр-периферія”, причому, на нашу думку „центр” включає в себе трикутник „ЄС – Японія – США” (див. Рис.1.2).

Рис. 1.2. Сучасна модель інтеграції на макрорівні

Причому модель інтеграції відбувається таким чином, що основні інвестиційні та товарні потоки проходять всередині зазначеног трикутника (Див. Додатки А-В).

Основними характерними рисами інтеграції на макроекономічному рівні є:

створення єдиного світового інформаційного простору за допомогою сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій, насамперед на основі всесвітньої комп’ютерної мережі Інтернет;

посилення фінансової й інвестиційної централізації, за допомогою чого формуються, накопичуються, виділяються і використовуються міжнародні кредитні й інвестиційні ресурси.

розширення глобальної олігополії;

збільшення кількості транснаціональних підприємств, створення транснаціональної економічної дипломатії;

інтенсифікація світової торгівлі й обслуговуючого її капіталу, незважаючи на ріст панування капіталу над виробництвом і торгівлею;

тенденція до конвергенції механізмів, інструментів керування виробничими процесами;

розвивається тенденція до формування глобальної цивілізації зі спільними уподобаннями, цінностями та суспільною свідомістю.

Позиції держав у міжнародній економічній системі розрізняються в залежності від обсягу виробництва і національного доходу, а також від обсягу їхнього національного капіталу, у залежності від який знаходиться їхнє положення як міжнародних чи кредиторів боржників.

1. Розвинуті індустріальні країни займають перше місце у світовому імпорті й експорті.

2. У той час як розвинуті країни імпортують головним чином сировинні матеріали і продукти харчування, а експортують в основному готову продукцію, слаборозвинені країни є імпортерами головним чином готової продукції й експортерами продовольчих товарів і сировини.

3. Розвинуті країни є донорами капіталів і в такий спосіб одержують великі доходи від своїх інвестицій.

Дослідження закономірностей формування всіх цих зв'язків і перспектив їхнього розвитку показує, що генеральною тенденцією розвитку світового господарства є рух до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів і послуг, економічному зближенню й об'єднанню окремих країн у єдиний світовий господарський комплекс. Це дозволяє говорити про необхідність вивчення проблем глобальної економічної системи, як системи комплексу міжнародних економічних відносин.

Глобальне економічне середовище динамічно змінюється внаслідок дії таких чинників:

розвитку міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва і капіталу;

нового етапу науково-технічної революції, прискореного оновлення основного капіталу традиційних галузей і створення нових галузей економіки;

лібералізації міжнародної торгівлі через скасування обмежень та зниження митних тарифів (за півстоліття рівень митних тарифів у розвинутих країнах знизився з 40% до 4%) [5];

регіональної інтеграції, формування спільних ринків, митних та валютних союзів;

стрімкого розвитку ТНК, які нині контролюють до 1/2 світового промислового виробництва, 2/3 міжнародної торгівлі, близько 4/5 світового банку патентів і ліцензій Путь в XXI век: стратегические проблемы и перспективы российской экономики / Рук. авт. колл. Д.С.Львов — М.:ОАО «Издательство «Экономика», 1999. — 793 с.

.

В той же час на мікрорівні сучасна теорія економічної інтеграції характеризується підвищеною ува-гою до ефективних варіантів корпоративної фінансово-промислової інтеграції. Однією з причин такої зацікавленості є об'єктивне явище — сьогодні великий бізнес формує економічну основу ринкове розвинутих країн. Це виливається у створення потужних фінансово-промислових груп (ФГП) транснаціонального рівня.

Ключовою новітньою тенденцією інтеграції є переростання