Вступ
Робота на тему:
Латиноамериканський федералізм
ПЛАН
Вступ
Форма державного устрою – це спосіб організації державної влади, який визначається характером взаємовідносин держави як цілого до її складових частин.
Свій вияв форма державного устрою знаходить в особливостях політико-територіальної організації (устрою держави) та її адміністративно-територіального устрою.
В теорії і практиці сучасного конституціоналізму відомі дві форми державного устрою – унітарна та федеративна.
Федерація – це держава, територія якої складається з території її членів – суб’єктів (державних утворень). Федеративні держави звичайно кваліфікуються як складні.
Федеративна форма територіального устрою держави відрізняється від унітарної тим, що джерелами влади, суб'єктами державного суверенітету в ній виступають як крупні територіальні утворення, так і весь народ.
Федерація – це сталий союз держав, самостійних в межах розподілених між ними і центром компетенціях, який має власну конституцію, законодавчі, виконавчі і судові органи, а часто і подвійне громадянство.
Федерація будується на основі розподілу функцій між суб'єктами і центром, що зафіксований в конституції країни. Владні повноваження поділені на:
виняткові повноваження центру (як правило, грошове звертання, зовнішня політика, оборона, податки, мито, керівництво збройними силами та ін.);
виняткову компетенцію суб'єктів федерації – організація місцевого самоврядування і охорони суспільного порядку, культури та ін.;
спільну компетенцію союзу і його членів.
Розвиток федерації може здійснюватися як в сторону зміцнення і розширення влади центру, так і в сторону розширення влади суб'єктів федерації.
Члени федерації не володіють індивідуальним суверенітетом і правом одностороннього виходу з союзної держави.
Існуючі федерації різняться за багатьма характеристиками, що не заважає виявленню загальних ознак цієї форми державного устрою.
Юридичні основи федералізму:
Влада закону, виконання якого гарантовано існуванням загальних інститутів. Закон федерації стоїть вище законів суб’єктів федерації, що закріплено у конституції;
Виконавча влада забезпечує виконання законів;
Федеральний закон є обов’язковим для суб’єктів федерації і для всіх окремо взятих громадян, що проживають на території федерації;
Незалежність федеральних законодавчих інститутів: федеральний законодавчий процес чітко відокремлено від процесу законодавства у кожному суб’єкті федерації. Федеральні закони не потребують ратифікації парламентами суб’єктів федерації;
Демократія: як федеральні законодавчі інститути, так і інститути суб’єктів федерації, являються демократичними;
Чітке розподілення юрисдикцій між федерацією та суб’єктами федерації, що закріплено у конституції.
1. Загальна характеристика сучасних федерацій у країнах Латинської Америки
Федералізм як форма вирішення питання про територіально-політичну організацію суспільства та розмежування предмету ведення між союзом та державними утвореннями, які входять до його складу, викликають особливий інтерес у силу тієї ролі, яка належить федеративним державам у сучасному світі. Серед них такі країни із середнім рівнем розвитку федералізму як Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика.
Суб’єкти федерації у Латиноамериканських країнах мають власну територію, конституції та органи влади, які у межах наданих їм прав мають високу ступінь незалежності.
Федеральні конституції у Латиноамериканських країнах включають у предмети ведення федерації найважливіші питання державного життя:
Оборону країни;
Зовнішню політику;
Фінанси та податки;
Організацію вищих органів влади;
Вирішення конфліктів між суб’єктами федерації;
Регулювання торгівлі;
Розвиток транспорту та комунікацій.
У ведення суб’єктів федерації входить більш широке коло питань, але це в основному питання, які не потребують єдинообразного регулювання. У їх числі:
організація місцевих органів влади;
суспільний порядок;
охорона навколишнього природного середовища;
суспільно необхідні роботи та служби.
Конституції федеративних держав Латинської Америки по-різному із урахуванням рівня розвитку економіки, історичних традицій, співвідношення політичних сил визначають об’єм предметів ведення федерації та її суб’єктів.
Різним чином вони вирішують і питання про належність земель, надр, вод. Наприклад, у Мексиці вони підпадають під юрисдикцію федерації. У Аргентині земля та надра належать суб’єктам федерації.
У багатьох сферах федерація та її суб’єкти тісно взаємодіють. Про це свідчить, наприклад, вирішення питання охорони навколишнього природного середовища, що стало у відсутності яких-небудь конкретних конституційних вказівок об’єктом зкоординованої політики федерації та її суб’єктів у більшості країн Латинської Америки.
У цілому взаємовідносини між федераціями та її суб’єктами розвиваються досить протирічливо. У багатьох галузях відбувається посилення центральної влади, у ряді інших – її послаблення. Ці процеси ускладнюють оцінку федеративних відносин – задачу, вирішення якої необхідно шукати у іншому зрізі федеративних відносин у галузі економіки, політики, національних відносин та права.
Розвиток сучасного федералізму у країнах Латинської Америки свідчить про те, що визначною являється тенденція до інтеграції (при збереженні відповідних гарантій прав та інтересів суб’єктів федерації).
2. Економічна інтеграція
Автор не ставить задачу дати докладний аналіз економіко-правових відносин у країнах Латинської Америки. Достатньо взяти один аспект цієї проблеми – функціонування єдиного внутрішнього ринку, який відображує всю багатогранність економічних явищ, їх основні тенденції, закономірності і механізми, які ламають всю традиційну структуру федеральних відносин.
Єдиний економічний ринок у країнах Латинської Америки склався у кінці ХІХ на початку ХХ століття. У теперішній час його розвиток не стримується фактором федерального устрою.
Конституційною основою процесів економічної інтеграції слугують статті конституцій, які закріпили право федеральних органів встановлювати єдину систему грошового обігу, вводити податки на всій території федерації і регулювати торгівлю між суб’єктами федерації. Особливе значення у створенні єдиного економічного ринку мала широка дискредиційна влада центральних органів по регулюванню торгівлі. Але, наприклад, у Політичній Конституції Мексиканських Сполучених Штатів зазначено іншу політичну конструкція, яка передбачає право конгресу “відвертати встановлення обмежень у торгівлі між штатами” (пункт ІХ ст. 73). У конституції Бразилії проголошується принцип свободи торгівлі і промисловості на всій території федерації (ст. 31).
У розвитку єдиного економічного ринку велику роль відіграло створення єдиної системи грошового обігу. Фінансова система знаходиться під повним контролем федеральних урядів. Вони здійснюють випуск грошей та вилучення цінних паперів, визначають умови кредитування та основи функціонування банківської системи. Суб’єкти федерації
