За Конституцією Бразилії “Союз гарантує штатам їх території, їх суверенітет у межах, встановлених законодавством, свободу і права народу, конституційні права громадян”. А у випадку загрози для них вводить на територіях штатів надзвичайний стан, призупиняючи реалізацію прав громадян та повноваження місцевої влади.

Посиленню ролі федерації сприяє також та обставина, що вона виступає гарантом прав та свобод громадян, що забезпечує їй широку соціальну базу.

Процеси політичної інтеграції розвиваються не тільки по вертикалі у напряму все зростаючої ролі федеральних органів. Визначну роль у них відіграють ті процеси, які складаються по горизонталі – між суб’єктами федерації.

Існує велика кількість консультаційних органів, які координують зусилля штатів, провінцій. Але значення їх загалом невелике. У ряді федерацій (Аргентина, Венесуела) вони діють під контролем центральної влади. Останні вміло направляють їх діяльність у потрібне для федерації русло і рішуче пресікають усі намагання суб’єктів федерації розширити свої права. Конституційною гарантією верховенства федерації у цій галузі слугують статті конституцій, які вимагають від суб’єктів федерацій передачі укладених між ними угод на погодження центральної влади.

4. Інтеграція права

Розвиток суспільного життя ставить завдання забезпечення однорідного правового регулювання. У федераціях воно вирішується:

Своєрідним правовим підсумком процесів інтеграції у економічному та політичному житті стає розширення повноважень органів федерації. У Латиноамериканських країнах воно проходить в основному шляхом прийняття нових конституцій (наприклад, конституція Бразилії 1988 року) або шляхом внесення у тексти конституцій поправок (Мексика).

У межах компетенці союзних органів федеральне право замінює розрознені та протиречиві норми штатів або провінцій. А ті колізії, які виникають між ними, вирішуються не основі конституційних вимог, частина із яких була викладена вище.

Федеральні конституції у Латиноамериканських країнах нерідко встановлюють особливі перечні заборон, обмежуючи тим самим прийняття суб’єктами федерацій законодавчих актів, що порушують зобов’язання за договорами, привілеї та пільги громадян.

Третя форма інтеграції права – прийняття суб’єктами федерацій одноманітних або уніфікованих законодавчих актів. Розроблені повноважними органами суб’єктів федерації законопроекти передаються на затвердження представницьких органів суб’єктів федерацій.

Розвиток процесів правової інтеграції дає складну, іноді -протиречиву картину. Нерідко воно відстає від руху процесів інтеграції у економічному та політичному житті. Багато у чому це пояснюється фактором “вторинності” права по відношенню до економічних та політичних явищ. Але не тільки цим.

У Латиноамериканських федераціях із їх великою кількістю правових систем право надає можливість закріпити не тільки “пануючу волі правлячого класу”, але і окремих його угруповувань, що відстоюють свої особисті прав та привілеї.

Воно забезпечує також можливість потрібного урахування інтересів різних суб’єктів федерації, народі та груп населення, які населяють союзну державу, сприяючи тим самим стабільності державної влади в цілому.

5. Порядок розмежування предметів ведення між федерацією та її суб’єктами у країнах Латинської Америки

а) Поняття “предмети ведення федерації та її суб’єктів”

У юридичній літературі і законодавстві Латиноамериканських країн, коли йде мова про розмежування предметів ведення між федерацією та суб’єктами федерації, іноді йде мова про розмежування компетенції між федерацією та її суб’єктами.

Дана неточність призводить до ототожнення двох різних питань:

Ці питання взаємовпов’язані, бо одним із факторів, які обумовлюють як компетенцію федеральних органів, так і компетенцію органів суб’єктів федерації, являються передані у ведення федерації та її суб’єктів предмети ведення. І у той же час ці питання зовсім різні. У чому ж полягає різниця між ними?

Питання про розмежування предметів ведення між федерацією та її суб’єктами – це питання про відношення між федерацією та її суб’єктами.

Питання ж про розмежування компетенції між окремими видами федеральних органів та окремими видами органів суб’єктів федерації – це питання про відносини, по-перше, між окремими видами федеральних органів; по-друге, між окремими видами органів суб’єктів федерації; по-третє, між федеральними органами та органами суб’єктів федерації.

Такими чином ясно, що, говорячи про розмежування предметів ведення між федерацією та її суб’єктами, неможна застосовувати термін “компетенція” замість терміну “предмети ведення”. Компетенція – це якість приналежна лише державному органу. Державі ж приналежна інша якість – суверенітет. Саме з цією якістю, яка приналежна державі, пов’язане питання про розмежування предметів ведення між федерацією і її суб’єктами.

Компетенція державного органу – це юридично надані йому права на рішення певного кола питань та на видання певних видів правових актів, права, що встановлюють місце даного органу у системі державних органів, які реалізуються їм самостійно.

Предмети ж ведення федерації та її суб’єктів – це коло конституційно зафіксованих питань, по яким, у залежності від форми правління держави, відповідні державні органи федерації та її суб’єктів компетентні приймати рішення.

Необхідно відмітити, що від того, як розмежовані за своєю суттю предмети ведення між федерацією та її суб’єктами, залежить роль, яку відіграє федеративний державний устрій у житті народу даної держави, тобто федеративний устрій або буде слугувати об’єктивним економічним, політичним, соціальним, національним, культурним потребам суспільного розвитку, або буде гальмувати цей розвиток, відігравати негативну роль у суспільно-політичному житті країни.

Від того ж, як вирішено питання про розмежування компетенції між окремими видами федеральних органів і окремими видами органів