Виборча система і референдум України

Зміст

1. Значення виборів в демократичній державі

Відповідно до статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпе-чують ухвалення державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять:

референдум; обгово-рення проектів нормативних актів;

участь у виборах органів державної влади;

загальні збори (збір) грома-дян;

звіти депутатів і виконавчих органів перед насе-ленням.

Представницька демократія — засіб реалізації волі народу через обраних ним представників в орга-ни влади — насамперед, народних депутатів, Прези-дента, депутатів Верховної Ради Автономної Рес-публіки Крим, депутатів органів місцевого самовря-дування.

Референдум — голосування населення всієї дер-жави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і су-спільного життя. Референдум і вибори мають загаль-ний метод здійснення — голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визна-чення особи, яка, на думку більшості виборців, най-більш гідна обіймати виборну посаду.[11,c.175]

У науковій літературі та в законотворчій практи-ці поряд із терміном "референдум" інколи застосо-вується термін "плебісцит". У багатьох випадках їх-ній зміст рівнозначний. Але між ними вбачають і різницю, яка полягає в тому, що референдум регла-ментується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло питань. Підстави й порядок проведення плебіс-циту в основному врегульовуються міжнародно-пра-вовими актами, і його предметом у більшості випад-ків є вирішення територіальних спорів між різними державами.

Залежно від тих чи тих ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імператив-ний і консультативний, конституційний і законодав-чий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми розрізняються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов'язкове значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 р., під час якого визнача-лося, бути чи не бути Україні незалежною держа-вою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення поля-гає в установленні думки голосуючих щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обов'язковою для вирішення державними органами відповідної проблеми. У низці країн консультатив-ний референдум здійснюється під назвою "всенарод-ного обговорення".

Конституційним називається референдум, унас-лідок якого змінюється, приймається або відхиля-ється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються стосовно до звичайного закону, то референдум нази-вається законодавчим.

Обов'язковий референдум — це референдум, про-ведення якого є обов'язковим для вирішення визна-чених Конституцією проблем.

Відповідно до ст. 73 Конституції України обов'яз-ковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. В інших кра-їнах предметом обов'язкового референдуму визна-чаються, скажімо, затвердження статутів автоном-них територій (Іспанія), затвердження Конституції та змін до неї, розв'язання протиріч між палатами парламенту (Швейцарія) тощо.

Якщо ж референдум визначається як один із мож-ливих, але необов'язкових способів вирішення пев-них питань, то він називається факультативним. Це може стосуватися, приміром, затвердження зако-нів, міжнародних угод тощо.

Попри те, що референдум розглядається як форма виявлення волі народу, світова державно-правова практика свідчить про юридичну і політичну недо-цільність вирішення певних питань референдумом. Звідси конституції деяких держав забороняють виносити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов'язаних із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями, помилуваннями та з дея-ких інших проблем.

Такий підхід має реальні підстави. Якщо уявити, наприклад, ситуацію, в якій проект бюджету відхи-ляється референдумом, то для розгляду нового його проекту необхідний новий референдум. І це може повторюватися кількаразово. Крім того, проведення референдуму потребує витрати значних коштів, а ор-ганізація — певного часу. Отже, кінець кінцем, дер-жава може залишитися без затвердженого бюджету. Конституція України (ст. 74) встановлює, що в на-шій державі не допускається проведення референду-мів щодо законопроектів із питань податків, бюдже-ту та амністії.

Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою або Президентом України, але тільки в межах визначених Конституцією повнова-жень. Так, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави. Президент має право призначити його щодо затвердження закону про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції, а також проголошує референдум за народною іні-ціативою.

Ініціатива щодо проведення референдуму визна-ється народною, а значить, обов'язковою до втілення в життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від 3 млн громадян України, які мають право го-лосу. Аби ця ініціатива відображала прагнення на-роду України, Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у 2/3 областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам громадян України, що мають право голосу, та різним громадським об'єднанням можливість спробувати реалізувати свої політичні ідеї в разі протидії з боку державних структур завдяки наданню через референдум цим ідеям усенарод-ної підтримки.[11,c.176]

Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються Зако-ном України "Про всеукраїнський та місцеві рефе-рендуми" від 3 липня 1991 р.[5]

2. Поняття виборчої системи і виборчого права

Під виборчою системою України розуміється передбачений законодавством порядок формування представницьких органів держави.

Усі норми права, які регламентують цей порядок, у сукупності складають виборче право. Основними його джерелами є Конституція України[1], Закони України: "Про