Курсова робота з адміністративного права

Тема: Адміністративно-правовий статус Президента України, рада національної безпеки та оборони України, адміністрація президента України

Вступ

За 10 років незалежності Україна пройшла непростий, насичений динамікою політичних та соціально-економічних змін, шлях державотворення і конституційного становлення.

Конституційний процес у нашій державі складається з декількох визначальних етапів: *

Прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. *

Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. *

Проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, що підтвердив Акт про державну незалежність. *

Підписання Конституційного Договору між Верховною Радою та Президентом України 8 червня 1995 року. *

Прийняття Конституції України 28 червня 1996 року. З прийняттям нового Основного Закону України було завершено перехідний етап державного самовизначення України і створення цілісного державного механізму. Сьогодні є всі підстави стверджувати, що прийнята 28 червня 1996 року Конституція України заклала повноцінну правову основу Української державності.

Прийняття Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року стало першим кроком до фактичного і юридичного утвердження незалежності України. Декларація визначила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, а також незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Нею було окреслено засади народовладдя, державної влади, громадянства, територіального верховенства, економічної самостійності, екологічної безпеки, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин.

У цьому документі було виражено прагнення народу до створення демократичного суспільства, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, необхідності побудови правової держави та повноцінного політичного, економічного, соціального і духовного розвитку українського народу.

Саме на підставі Декларації про державний суверенітет України, виходячи із смертельної небезпеки у зв'язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1999 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила незалежність України та створення самостійної української держави - України. З цього моменту на території нашої держави, що визнавалася неподільною і недоторканою, мали чинність виключно Конституція і закони України.

Акт проголошення незалежності України був підтверджений волею українського народу на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Його результати виявилися настільки переконливими, що світове співтовариство одразу повірило в існування незалежної України. За лічені тижні десятки країн оголосили про дипломатичне визнання нової держави.

Довідково: Під час всеукраїнського референдуму на запитання “Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України” “так” відповіли 28.804.071 громадян, або 90,32%; “ні, не підтверджую” - 2.417.554 громадянина, або 7,58%.

Із скасуванням статті Конституції про керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії та запровадженням у 1991 році поста Президента України, який на той час визначався як глава держави і глава виконавчої влади, була суттєво змінена компетенція Верховної Ради і її Президії, уряду України. Так, Рада Міністрів УРСР була реорганізована у Кабінет Міністрів України, що істотно вплинуло на зміну його завдань і функцій у відповідності з потребами реформування економічної і політичної системи держави. Разом з тим, зміна функцій і завдань не вирішувала головної проблеми - визначення правових засад діяльності різних органів влади, що призводило до неузгодженостей у їх діяльності, а подекуди і до відкритого конфронтаційного протистояння.

Виходячи із складності ситуації, її можливої загрози для громадянського миру і злагоди в суспільстві, Президент України Л. Д. Кучма виступив ініціатором правового врегулювання цих питань. Зокрема, його зусилля були спрямовані на підписання Конституційного договору, розробку нової Конституції України, прийняття законів, що регулюють діяльність уряду, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

З прийняттям Конституції України 1996 року, що закріпила принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, відповідні органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані здійснювати свої повноваження на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Основним Законом.

Важливими факторами внесення змін до Конституції стали також потреби запровадження механізмів поділу влади, вдосконалення системи і структури законодавчої і виконавчої влади, механізму розподілу повноважень між ними, вдосконалення основ правового статусу громадян, створення органів, що забезпечували б функцію конституційного нагляду, реформування системи місцевих органів влади, управління і самоврядування. Суттєві зміни були внесені до Конституції України у зв'язку із введенням у 1991 році поста Президента України.

Нижче докладніше розкриті питання , що становлять основу як теоретичної , так і практичної діяльності Президента України , його адміністрації та ради національної безпеки України, головою якої він є .

1. Поняття суб'єктів адміністративного права

У адміністративному праві під суб'єктом розуміють но-сія (власника) прав і обов'язків у сфері державного управ-ління, які передбачені адміністративно-правовими норма-ми, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати.

З даного визначення випливає, що "претендент" на статус суб'єкта адміністративного права за своїми особли-востями потенційно здатний бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління, тобто по-винен мати комплекс соціальних передумов, що дозволя-ють надати йому суб'єктивні права і обов'язки.

До таких особливостей (соціальних передумов) нале-жать:

а) зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системоутворюючих ознак;

б) персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступ у вигляді єдиної особи — персони;

в) здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у відносинах з дер-жавою, або державну волю у процесі адміністративно-пра-вового регулювання суспільних відносин. "Претендент", який має названі особливості, набуває статусу суб'єкта тільки в тому випадку, якщо держава, використовуючи ад-міністративно-правові норми, робить його носієм (власни-ком) прав і