Реферат на тему: „Демократія в теорії і практиці”

Зміст

Вступ

Тема даного реферату: .”Демократія в теорії і практиці”.

Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з поняттям, сутністю та значенням демократії в суспільстві.

Основними завданнями при написанні реферату стали:

підбір літературних та наукових джерел, присвячених проблемам демократії;

аналіз та узагальнення отриманих даних;

оформлення результатів дослідження у вигляді дійсного реферату.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що демократія означає, можливо, повну свободу особи, волю її шукань, волю змагання думок і систем. Зараз ідеї демократії відповідає, можливо, повний і вільний прояв людської індивідуальності, відкритість для будь-яких напрямків і проявів творчості і т.п. В Україні триває розбудова незалежної демократичної держави і знання основоположних понять демократії є необхідними для будь-якого громадянина.

При написанні роботи автором були використані підручники, наукові статті, періодичні видання, монографії з філософії, політології, проблем розвитку демократичного суспільства, тощо.

1. Визначення поняття “демократія”

Термін «демократія» належить до числа найбільш спірних і невизначених понять сучасної політичної теорії.

Що ж таке «демократія»? Безумовно, не претендуючи на яке-небудь «кінцеве», ідеальне визначення цього поняття, спробую представити моє бачення цієї проблеми.

Коли античні мислителі, особливо такі «стовпи» як Платон і Аристотель, відповідали на це питання, вони мали на увазі, насамперед демократію, як форму правління. Вони розрізняли форми правління в залежності від того, чи править одна особа, декілька осіб або весь народ і встановлювали три основних стани: монархію, аристократію і демократію. Однак і Платон, і Аристотель кожну форму правління пов'язували з відомою формою громадського життя, з деякими більш глибокими умовами суспільного розвитку. ??????? ?.?. ?????????? ? ???????. ?., «???????? - ??????», - 1994., С.37 Обоє вони мали визначений емпіричний матеріал з питань розвитку і зміни політичних форм, і обоє відзначали, що якщо є в державі якась внутрішня сила, на якій вона тримається, незважаючи ні на які нещастя, то форми її міняються. Кожна з цих форм може бути гірше чи краще в залежності від того, чи випливають вони по шляху закону чи відступають від нього, чи мають вони на меті загальне благо чи власні інтереси правителів. Але всі ці форми рухливі і мінливі. Жодна з них не є «кінцевою» і ідеально міцною. Це твердження відносилося в тому числі і до демократії. У Платона ця мінливість демократії перетворюється в порочне коло: з однієї сторони це краще з правлінь, усі стають вільними, кожен одержує можливість улаштовувати своє життя по своєму бажанню, однак з іншого боку, нібито, унаслідок «відсутності в житті людей твердого плану і порядку» усе тут приходить у розлад. Мінливість і рухливість демократії відзначає й Аристотель. Найбільш міцним він вважає демократичний лад у народів, що живуть простим, близьким до природи життям. Інші види демократії здаються йому підданими змінам, причому найгіршим видом він вважає той, у якому під видом панування народу править купка демагогів, у якому немає твердих законів, а є постійно мінливі розпорядження, у якому судова система перетворюється в знущання над правосуддям. ?????? ?. ?????????? ? ??????????? ???????? // ?????. - 1992. -?4.

Європейський гуманізм вніс значні «ускладнення» в «простоту» грецьких визначень. Древній світ знав тільки безпосередню демократію, в якій народ сам править державою через загальні народні збори. Поняття демократії збіглося тут з поняттям демократичної форми правління, з поняттям безпосереднього «народоправства». Хоча Руссо також відтворював це грецьке слововживання, однак, саме він створив теоретичне обґрунтування більш широкому розумінню демократії, що затвердилося в наш час. Він допускав, що з верховенством народу можуть бути сумісні різні форми державної влади - і демократична, і аристократична, і монархічна. Тим самим він відкрив шлях для нового розуміння демократії як форми держави, у якому верховна влада належить народу, а форми правління можуть бути різні.

Пізніше поняття демократії було поширено на усі форми держави, у яких народу належить верховенство у встановленні влади і контроль над нею. При цьому допускалося, що свою верховну владу народ може виявляти як безпосередньо, так і через представників. Відповідно до цього демократія визначається насамперед як форма держави, у якій верховенство належить загальній волі народу. Це є самоврядування народу, без його розходження на «чорних і білих», «пролетарів і буржуазію», тобто всієї маси народу в сукупності. Отже, демократичній ідеї однаково суперечить усяке класове панування, усяке панування однієї людини над іншими, якими б людьми вони не були.

У цьому змісті сучасна політична думка прийшла до набагато більш складного представлення про демократію, чим те, що зустрічається в античності. Але в іншому відношенні вона не тільки підтвердила, але і закріпила грецьке розуміння демократії. Висунувши як загальний ідеал державного розвитку ідеал правової держави, ми найчастіше розглядаємо демократію як одну з форм правової держави. А тому що з ідеєю правової держави нерозривно пов'язане представлення не тільки про основи влади, але і про права громадян, права волі, то древнє визначення демократії як форми вільного життя тут органічно пов'язується із самою суттю демократії, як форми правової держави.

З цього погляду демократія означає, можливо, повну свободу особи, волю її шукань, волю змагання думок і систем. Зараз ідеї демократії відповідає, можливо, повний і вільний прояв людської індивідуальності, відкритість для будь-яких напрямків і проявів творчості і т.п.

2. Неототалітарна парадигма державотворення в Україні

У 1991 році Україна підняла свій національний прапор,