На рівні орієнтацій у суспільній думці утверджується переконання в тім, що демократичні процедури й інститути є найбільш прийнятним засобом для управління суспільним життям, а підтримка антидемократичних сил є доволі незначною або ж ці сили стають більш-менш ізольованими від демократичного процесу.

На конституційному рівні державні та недержавні сили в межах певної державної території сприймають за взірець повсякденної поведінки алгоритми розв'язання конфліктів лише на основі законів і правових процедур, установлених у проході даного демократичного процесу. Linz J. J., Stepan A. Problems of democratic transition and consolidation. Southern Europe, South America, and post-communist Europe. – Baltimore, 1996. – P. 6.

Про становлення демократичного ладу можна судити за відповідними індикаторами:

1) за індикатором поведінки: жоден політичний діяч не прагне задовольняти свої інтереси антидемократичним шляхом;

2) за індикатором орієнтації: більшість населення орієнтована на вирішення соціальних проблем у рамках демократичних процедур;

3) за конституційним індикатором: урядові й опозиційні сили долають конфлікти між собою лише на основі встановлених правових норм і законів.

Консолідована демократія – це процес перетворення випадкових домовленостей, норм здорового глузду та конвенційних рішень, що виникають між політичними елітами в період демократичного переходу, на відносини співробітництва і суперництва; досягається певна згода щодо процедури зміни уряду і є гарантія того, що "конкуренція за місце у владній ієрархії або за можливості справляння політичного впливу буде чесною та передбачуваною". Schmitter Ph. The ?onsolidation of democracy and representation of social groups // American behavioral scientist. – 1992. – Vol. 35.

Поряд з інституціональними передумовами для консолідації демократії, що створюються під час переходу до демократії, важливими є "правила гри", коли всі "задіяні політичні сили віддають перевагу підпорядкуванню своїх інтересів і цінностей такому інституціональному облаштуванню, яке не обов'язково гарантує успіх їм особисто". Przeworski A. Democracy and the market. – Cambridge, 1991.

Ядром домовленостей між політичними елітами є згода щодо: а) технології виборів як президента, так і парламенту; б) технології прийняття політичних та управлінських рішень; в) існуючих політичних інституцій. Для виникнення процедурного консенсусу мають значення також структурні фактори, історичні традиції, усталені моделі поведінки та орієнтації населення. Консенсус повинен розповсюджуватися на рівні еліт і на рівні політичних партій та організацій, а масова свідомість мусить поділяти демократичні цінності. ?????? ???????????. ??????????? ??????? ?????? ???????????? ??????????.//?????? “????????” ?9, 2001 ?., ??????????? ???????????? ????? ?????????? ?????????? -http://www.ucipr.kiev.ua/ukrainian/epicentre/09/004.html

Процес інституціоналізації демократичних норм і процедур (досягнення процедурного консенсусу), за концепцією Д. Растоу, проходить крізь певні фази: підготовчу фазу, фазу прийняття рішень і фазу звикання. Точка переходу від другої до третьої фаз може тривати довго (навіть не одне покоління) і мати безліч режимних варіацій (від відкритого авторитаризму і делегативної демократії до успішного утвердження демократизації). Невизначеність процедурного консенсусу створює умови для деконсолідації демократії і виникнення жорстких форм правління.

Основна передумова

Найважливішою особливістю українського переходу є відсутність національної єдності, тобто єдиної політичної нації як передумови будь-яких демократичних трансформацій. Адже й через десять років існування української держави на запитання інтерактивного опитування газети "День" від 4 серпня 2001 року "Що заважає, на Вашу думку, більше всього формуванню єдиної української політичної нації?" 12% респондентів відповідають, що заважає існування розбіжностей між Сходом і Заходом країни, а 25% – що розділення українських громадян на російсько- й україномовних. Це й свідчить про те, що політичне суспільство ще не стало реальністю в житті країни.

Підготовча фаза

За Д. Растоу, ознакою цієї фази є поляризація всередині політичних еліт: адже "що потрібно демократії, так це не в'яла боротьба, а щирий родинний "міжсобойчик". ?????? ?. ???????? ? ?????????? – ??????? ???????????? ?????? // ?????. – 1996. – ? 5. – ?. 9.

На мою думку, дана фаза в Україні була завершена з проголошенням у серпні 1991 незалежності, всеукраїнським референдумом про незалежність та обранням Л. Кравчука Президентом у грудні 1991 року. Але головна мета даної фази теж не була досягнута. Можна вважати, що підготовча фаза, яка не створила належних підвалин, перейшла у фазу прийняття рішень.

Фаза прийняття рішень

З мовчазної згоди еліт в Україні виникла унікальна політія, побудована з елементів парламентської республіки, президентського правління та решток радянської влади. Такий симбіоз хоч і дозволив забезпечити від самого початку певну соціальну і політичну стабільність, але не міг створити дієздатні політичні інститути влади. Країна на чолі з Л. Кравчуком перебувала в полоні ейфорії від отримання незалежності й самої можливості утвердження формальних ознак суверенної держави – прапора, кордонів і такого іншого. Тому фактично до 1994 року проблеми інституціонального дизайну не вирішувалися. Їх стратегічне вирішення було відкладене до прийняття Конституції.

Даній політії притаманна відсутність принципів зв'язку між законодавчою, виконавчою і судовою владами, які відтак не співпрацювали, а конфліктували між собою, маючи на меті заволодіння владними ресурсами. У риториці політиків тоді (як і тепер) домінували гасла на кшталт "Правова держава", "Загальнолюдські цінності", "Демократичні цінності", "Ринкові відносини" і таке інше. У той період населення України вбачало в державі свого покровителя, роботодавця і захисника (в 1991 році 62%, а в 1992-му – 77% опитуваних очікували від держави допомоги в забезпеченні свого матеріального становища). ??????? ?., ?????? ?., ??????? ?., ????????? ?. ?????????-????????? ???????? ? ??????? ?? ?????? 1992 ????: ???? ? ????????? ???????? // ????????????? ???????. – 1993. – ? 1. – ?. 65

Насправді ж ні економічні реформи, ні спроби демократизації політичної сфери жодним