Отож у ситуації невизначеності принципів діяльності політичних інституцій і на фоні ліберально-демократичної риторики в країні різко зросла криміногенна ситуація. Це призвело до того, що, відповідаючи на запитання "Хто в Україні визначає соціально-політичний розвиток?", 47% респондентів назвали найвищою владою в державі мафію, тоді як Президент України отримав лише друге місце (40,8%), Кабінет міністрів – третє (31,%), а Верховна Рада взагалі опинилась в аутсайдерах (22%). ??? ????. – ?. 67

Проведене в 1995 році в Харкові дослідження програми "Ділові новини" показало, що рівень довіри до Президента становив 23%, а прем'єр-міністрові довіряли лише 4% опитаних. ??????????? ????? ??????? ? ?????? // ??????????. – 1995. – ? 10.

Розпливчастість політичних програм партій і відсутність ідентифікації з ними соціально-політичних орієнтацій громадян працює на утвердження в пересічного українця амбівалентної свідомості ???????? ?. ?., ?????? ?. ?. ?????????? ???????: ???????, ?????? ? ?????????? ????????. – ?.: ?????, 1994. – ?. 132–134., а це проявляється в тому, що певна кількість (23%) респондентів з ринковими уподобаннями після 10 років реформ одночасно бажає й повернення до централізованої планової, й запровадження ринкової економіки. ???????? ?., ??????? ?. ????????? ?????????? ????????? ?? ?????? ?????? ?? ????????? ??????? // ????????? ?????. – 2000. – ? 1. – ?. 9.

Соціальні очікування електорату можна простежити за даними соціологічних досліджень. У листопаді 1999 року у відповіді на питання "Які дії майбутнього Президента України Ви схвалили б?" 71% опитуваних з-поміж тих, хто мав намір голосувати в другому турі за Л. Кучму, висловили сподівання на наведення дисципліни і порядку в державі; водночас 78% з тих, хто голосував за П. Симоненка, теж виказали надію на наведення дисципліни і порядку. ??? ????. – ?. 17.

В умовах утвердження недовіри до всіх інституцій публічної влади еліти в 1994–1996 роках почався пошук певних механізмів взаємодії. Конституційний процес (певний його етап, що дав можливість депутатам вважати, що Рубікон перейдено й назад шляху немає) завершився в червні 1996-го. Парламентські вибори–98 та президентські вибори–99 відбулися на основі нових конституційних законів, якими було запроваджено змішану систему. Вони стали також ознаками прийняття певних рішень щодо введення демократичних процедур.

Але в той же час риторика політичних діячів впродовж останніх років свідчить про те, що піддаються сумніву саме конституційні інституції, легітимність їх повноважень, запроваджені в них процедури та норми. Кожна кампанія з виборів у законодавчий орган влади стартує вже звичними гаслами: чи потрібен інститут президентства, чи потрібен парламент і таке інше. Ці ж питання в черговий раз загострюються після виборів – вже в стінах парламенту під час обговорення структури і складу комітетів Верховної Ради, складу уряду, бюджету та подібних речей. На парламентські вибори–2002, безсумнівно, впливав і "касетний скандал", і події 9 березня в Києві, й збитий українською ракетою літак Ту–154…

Напередодні виборів усі політичні сили починали у різні способи вимірювати рівень довіри до себе з боку населення. Головна мета – довести свою більшу здатність до державного управління та більшу легітимність, ніж у супротивників. За відсутності конструктивних пропозицій щодо стратегічного розвитку країни застосовуються "чорні" технології для нищення своїх конкурентів. За таких обставин арсенал виборчих політичних технологій майже не має обмежень – тож особливістю парламентських виборів–98 і ставав незрідка кримінальний характер фінансування виборчих кампаній деяких кандидатів та їх намагання за допомогою депутатського мандата забезпечити собі недоторканність.

Під час президентської кампанії–99 боротьба фінансових можливостей та ресурсів тиску на засоби масової інформації задля забезпечення доступу до ефіру того чи іншого кандидата, контролю за новинами і навіть закриття деяких інформаційних каналів, а також унеможливлення використання мас-медіа іншими кандидатами (наприклад, тодішньому голові Верховної Ради України О. Ткаченку в серпні 1999 року не було надано телеефір для привітання з державним святом незалежності!), набула гострішого характеру. Деякі кандидати також демонстрували свою здатність використовувати компромат.

Самі державні мужі на чолі з Президентом ішли на явні порушення і Конституції, і демократичних процедур виборчого процесу, використовуючи для контролю та тиску фінансові органи і підконтрольні ЗМІ з метою досягнення головної мети – збереження влади в своїх руках, – якої вони, слід віддати їм належне, досягли.

Навіть теперішній голова Ради національної безпеки і оборони України Євген Марчук не шкодував чорних фарб для змалювання існуючого ладу, характеризуючи його як корупцію в рамках карно-кланової системи, яку можна подолати шляхом установлення законності та впливової державної влади. А для цього треба подолати конфронтацію між різними гілками влади та сформувати уряд народної довіри.

Слід зауважити, що ні під час виборів у парламент, ні під час президентських виборів жоден політичний діяч не обстоював насильницького шляху зміни влади. Попри деякі тактичні помилки президентські структури й Президент особисто витримали восени 2000-го – навесні 2001 року перевантаження неприємними несподіванками, що їх приносила раз-у-раз політична криза, й не порушили конституційного ладу в Україні. Водночас доволі вигідно для іміджу країни було використано візит у країну влітку 2001 року Папи Іоанна Павла ІІ. ?????? ???????????. ??????????? ??????? ?????? ???????????? ??????????.//?????? “????????” ?9, 2001 ?., ??????????? ???????????? ????? ?????????? ?????????? -http://www.ucipr.kiev.ua/ukrainian/epicentre/09/004.html

Можна вважати, що певне правове поле для демократичного розвитку України є, але час від часу політичні еліти ставлять під сумнів саму необхідність проведення парламентських і президентських виборів та намагаються внести зміни в правові документи і Конституцію.