Отже, можна зробити висновок, що фазу прийняття рішень ще не пройдено до кінця. А до завершення даної фази говорити про можливі перспективи розвитку консолідованої демократії складно.

Але можна з певністю сказати, що запровадження впродовж останніх трьох років демократичних норм і процедур у політичні процеси в Україні свідчить про те, що існує певна тенденція до створення процедурного консенсусу на рівні політичних еліт. Проте й тепер еліти продовжують використовувати демократичну і ліберальну риторику переважно як розкішний фасад, що прикриває вбогу халупу. Адже якщо демократичні механізми заважають реалізації чиїхось інтересів, то вкрай посилюються звинувачення на адресу суперників – і тоді слабкі демократичні процедури з допомогою тієї ж демократичної риторики просто відкидаються (от і робимо крок уперед, два кроки назад…). Непослідовність політичних еліт посилює тенденцію до невизначеності процедурного консенсусу.

Три "хвилі" просування до консолідованої демократії в Україні – парламентські вибори 1998 року, президентські вибори 1999 року та досвід скликання під владні прапори "славнозвісного" адміністративного ресурсу на підтримку діючої виконавчої влади не тільки під час референдуму, але й під час політичної кризи початку 2001 року, – свідчать про відчуженість вітчизняних політичних еліт від демократичних норм і процедур не в декларованій (Конституції та інших законах щодо політичної діяльності), а в реальній політиці (де прихильність до демократії мала б проявитися насамперед як готовність почати чесну гру за владні ресурси). Також спостерігається відсутність у головних політичних акторів намагання на рівні поведінки створити режим консолідованої демократії тепер і тут,, тобто існує стійка тенденція до пролонгації стану невизначеності процедурного консенсусу. А ситуація невизначеності з правилами гри дозволяє уникати відповідальності за провали у внутрішній політиці, в проведенні реформ, за відсутність виваженої зовнішньополітичної стратегії та надійних механізмів забезпечення національної безпеки країни.

На рівні масової свідомості демократичні цінності ще не вкоренилися настільки міцно, щоб перетворитися на важливі регулятори суспільного життя країни. На жаль, народ лише мовчазно стежить за розвитком подій, що відбуваються на вищих щаблях влади, та виборює собі навіть не місце під сонцем, а нішу для біологічного виживання. Тож йому й байдуже, які саме правила гри буде застосовувати еліта в парламенті, як буде поводитися Президент. А він майже мовчки проковтнув брехню вищих посадових осіб стосовно подій 4 жовтня 2001 року, коли було збито літак Ту–154 російської авіакомпанії "Сибір".

Однак важко погодитися з тією тезою, що в нас існує конституційно-ліберальна форма авторитарного політичного режиму. ????????? ?. ?? ????????? ?? ???? ??????? ???????? ??????????? ???????? ??????? // ?????????? ?????? ? ??????? ?? ? ?????. ????????, ?????????, ????????????? ???????. ??????????? ??????????? ? ?????????? ??????????? ???????? ??????? ???. – ?., 1999. – ?. 131. У нас лібералізм відсутній на всіх рівнях влади, а дотримання ліберальних цінностей теж можна поставити під сумнів. Наявність тексту Конституції на даному етапі, з одного боку, лише стримує процес авторитаризації політичного режиму в країні, а з іншого – певні її складові обмежують і поглиблення процесу демократизації політичної сфери.

Теоретично існує декілька різноманітних варіантів розвитку ситуації в Україні – від утвердження авторитаризму до встановлення жорсткої делегативної чи неліберальної електоральної демократії; власне, поступова консолідація демократії може початися за умови існування сприятливих зовнішніх факторів.

Отже, за певних умов в країні можуть стати можливими такі варіанти розвитку подій:

- результатом пролонгації етапу невизначеності процедур (тобто фази прийняття рішень) за відносно певної визначеності результатів за принципом "Winner takes all" ("Переможець отримує все") стане посилення президентської влади. Усе це разом сприятиме розвитку авторитарної моделі політичної системи, що віддалятиме можливість створення режиму консолідованої демократії;

- якщо ж протягом найближчих двох років еліти дійдуть консенсусу, не змінюватимуть уже прийняті конституційні закони і стануть діяти на правових підставах, фазу прийняття рішень буде завершено, то почне розвиватися консолідована демократія;

- якщо під тиском зовнішніх чинників еліти намагатимуться дійти консенсусу, але його досягненню заважатимуть внутрішні суперечності, то фаза прийняття рішень може мляво тягнутися ще не одне десятиліття і тоді утвердиться неліберальна електоральна демократія, риси якої складаються вже тепер;

- під тиском несприятливих геополітичних обставин та в зв'язку з обмеженням прав людини в розвинутих демократичних країнах в нашій державі можуть скластися цілком легітимні умови для звуження поля дії вже прийнятих демократичних процедур, і тоді нас очікує новий варіант жорсткого авторитаризму.

Таким чином, нові парламентські вибори можуть стати переломним моментом нашого життя, оскільки саме в березні буде вибрано конкретний варіант розвитку ситуації в країні з-поміж усіх можливих. Але чи розуміють це головні політичні діячі країни, населення якої достоту втомилося від нескінченних експериментів над собою ще в ХХ столітті?

Висновки

Демократія має переваги і недоліки, сильні і слабкі сторони. На противагу безоглядному політичному оптимізму, що особливо яскраво проявився, приміром, у СРСР у другій половині 80-х років, коли здавалося, що демократія є щось вище й остаточне, що потрібно тільки її досягти і вся решта додасться, варто визнати, що демократія не шлях, а «розпуття», не досягнута мета, а тільки лише «проміжний пункт». Це -