Складовою частиною інформаційної агресії було і розгортання спрямованого й інтенсивного віщання на територію Югославії радіостанції "Голос Америки", знищення теле- і радіоцентрів з метою забезпечення контролю над суспільною думкою населення. Так, після руйнування телецентрів у Приштині і Бєлграді місцеві жителі вимушено виявилися в інформаційному полі ЗМІ тільки країн НАТО. Для безпосередньої "окупації інформаційного простору Югославії" НАТО застосовувало апробовані раніше США в Іраку, Гренаді і Панамі способи, у тому числі літаючу теле- і радіостанцію "CommandoSolo", що транслювала свої передачі на частотах, використовуваних сербським телебаченням.

У рамках інформаційно-психологічних операцій було сплановане ведення радіомовлення на Югославію з територій суміжних країн, а також розкидання пропагандистських листівок. Передбачалося активне використання штатних формувань психологічних операцій і відповідних ЗМІ, що знаходяться в розпорядженні командування сухопутних військ США. Для порушення роботи югославських комп'ютерних мереж Нью-Иорским університетом за замовленням Пентагона були розроблені програмні пакети вірусів для впровадження в комп'ютерні бази даних.

Інформаційне забезпечення воєнних дій США і НАТО було спрямоване, насамперед, проти системи управління ВР СРЮ. У цих цілях крім застосування керованих ракет планувалося використання електромагнітних бомб, руйнівна дія яких порівнянно з вражаючим фактором електромагнітного імпульсу, що виникає при ядерному вибуху. Цей імпульс здатний вивести з ладу всю радіоелектронну техніку в радіусі десятків кілометрів.

Успішне виконання задач інформаційного забезпечення, на думку військових експертів, припускало досягнення трьох найважливіших цілей:*

здатності до дешифрування і розуміння роботи інформаційних систем супротивника;*

наявності різноманітних і ефективних засобів їхньої поразки;*

готовності до оцінки якості знищення інформаційних цілей.

У ході воєнної операції проти СРЮ керівництво США і НАТО домагалося не тільки всебічного забезпечення виконання конкретної акції. Значна увага приділялася відпрацьовуванню перспективних способів ведення інформаційної війни.

За поглядами керівництва НАТО, збройні сили, що володіють інформаційними технологіями, являють собою нову категорію військ з особливою тактикою ведення бойових дій, організаційно-штатною структурою, рівнем підготовки особового складу й озброєнням, що цілком відповідають вимогам сучасної війни. Війська і сили, залучені для ведення інформаційної війни, активно застосовують технології цифрового зв'язку, цілісні системи бойового керування і розвідки, високоточну зброю і зв'язок із всіма операційними системами. Найважливішою умовою ефективних дій цих сил є їхнє оснащення найсучаснішими видами озброєнь: радарами другого покоління, системами розпізнання типу "свій-чужий", глобальними космічними навігаційними системами і бойовою технікою з вбудованою цифровою апаратурою.

3.2. Особливості інформаційної війни в ході операції

Інформаційний вплив в операції НАТО "Союзницька сила" вівся з використанням налагодженого механізму, що був успішно апробований у ході підготовки і ведення воєнних операцій ВР США в 1990-х роках ("Буря в пустелі" в Іраку, "Підтримка демократії" на Гаїті, миротворча операція ІФОР — СФОР у Боснії і Герцеговині й ін.) Головні зусилля в боротьбі за інформацію між ОВС НАТО і ВР Югославії були зосереджені в інформаційно-психологічній і інформаційно-технічній сферах.

Основною складовою інформаційної війни НАТО під час агресії проти СРЮ був масований ідеологічний і психологічний вплив найбільших ЗМІ країн Заходу і сил психологічної війни США на населення й особовий склад збройних сил Югославії, держав Північноатлантичного блоку, а також світову громадськість. Для забезпечення позитивної світової суспільної думки про дії ОЗС НАТО в операції "Союзницька сила" країни блоку вели могутню й активну пропагандистську кампанію, спрямовану на формування образу ворога, проти якого не тільки можна, але і необхідно застосувати зброю. При цьому активно використовувалися традиційні методи впливу на суспільну свідомість:*

репортажі про події;*

опис актів геноциду албанського населення Косово і Метохії;*

демонстрація сили і показ можливостей сучасних видів озброєння ВР США й інших країн альянсу, результатів ракетно-бомбових ударів по Югославії;*

коментарі соціологічних опитувань, пов'язаних з подіями на Балканах.

Роль головного агітатора і пропагандиста, покликаного захищати позицію США і НАТО в ході агресії, була відведена міністрові оборони У. Коену. За повідомленнями спостерігачів, тільки за перший день бомбардувань він виступив відразу у восьми телепрограмах, у п'ятьох ранкових випусках новин основних телеканалів і трьох найбільш популярних вечірніх інформаційно-аналітичних передачах. У. Коену допомагали також помічник президента США по національній безпеці С. Бергер і держсекретар М. Олбрайт.

До громадян США з антисербською промовою звернувся Б. Клінтон. Своїм співвітчизникам, що знаходяться за тисячі кілометрів від Югославії, він популярно, у доступній для американців формі роз'яснив причини застосування військової сили у відношенні суверенної держави.

У цей же період пройшла серія передач замовленого характеру на телевізійному каналі Сі-ен-ен, у ході яких військові експерти й аналітики буквально заповнили основну частину часу новинних і аналітичних випусків активною пропагандою на користь дій НАТО. Ведучим кореспондентом Сі-ен-ен, уміло, що спекулювали на почуттях американців, була К. Аманпор — дружина офіційного представника держдепартаменту США Дж. Рубіна. Слід зазначити, що використання кореспондента-жінки для висвітлення сюжетів про звірства сербів у Косово і Метохії, стражданнях косоварских жінок і дітей мало сильний психологічний вплив на американську аудиторію.

Тільки протягом перших двох тижнів операції в Косово і Метохії Сі-ен-ен підготувала більше 30 статей, що були розміщені в Інтернеті. У середньому кожна стаття містила біля десяти згадувань про Т. Блера з посиланнями на офіційних представників НАТО. Приблизно стільки ж раз у кожній статті використовувалися слова "біженці", "етнічні чищення", "масові убивства". У той же час згадування про жертви серед мирного населення Югославії зустрічалося в середньому 0,3 рази. Аналіз змісту