Одним з безвідмовних прийомів впливу на аудиторію стало використання так званих об'єктивних цифр і документальних даних. Так, один з аналітиків Сі-ен-ен заявив про ніби-то факти використання 700 албанських дітей для створення банку крові, призначеного для сербських солдатів. Така дезінформація, природно, зробила сильне враження на суспільну думку Заходу.

Діяльність Сі-ен-ен у взаємодії з іншими ЗМІ, а також із групами психологічних операцій збройних сил США була розрахована на максимальне охоплення аудиторії, можливість активного ведення дезінформації і містила в собі різноманітні форми подачі матеріалів з урахуванням сприйнятливості аудиторії.

Як допоміжні методи по наданню психологічного тиску на "незговірливих" югославів американські фахівці обрали:

введення проти Югославії повної економічної блокади;

інсценування (провокування) цивільної непокори, масових мітингів і демонстрацій протесту;

нелегальні підривні і терористичні акції.

У ході інформаційного протиборства на етапі підготовки агресії НАТО вдалося створити необхідні міжнародні умови для своїх силових акцій і їхньої підтримки в міжнародних організаціях. Виконання інших задач, що пов'язані з руйнуванням єдності народів СРЮ у відстоюванні своїх національних інтересів, було не настільки успішним.

Незважаючи на найсильніший інформаційно-психологічний вплив з боку США і НАТО і несприятливу інформаційну обстановку, керівництво СРЮ в цілому досить вміло діяло в сфері керування інформацією, успішно протистояло інформаційно-психологічному тискові. У ході конфлікту не було зафіксовано випадків часткової або повної втрати контролю над ситуацією з боку югославських інститутів влади через порушення інформаційної інфраструктури.

Інформаційне забезпечення дій військ НАТО в ході військового конфлікту планувалося керівництвом блоку по наступних напрямках:*

застосування розвідки для забезпечення військ (сил) необхідною інформацією;*

вживання заходів по введенню супротивника в оману;*

забезпечення оперативної прихованості;*

проведення психологічних операцій;*

застосування бойових електронних засобів з метою послідовної поразки всієї інформаційної системи й особового складу;*

розрив інформаційних потоків; , .*

ослаблення і руйнування системи бойового управління і зв'язку супротивника, вживання необхідних заходів по забезпеченню захисту своєї аналогічної системи.

Найбільша увага в планах приділялася реалізації наступних основних способів ведення інформаційної війни:*

застосуванню важкого озброєння для повного руйнування штаб-квартир, командних пунктів і центрів бойового управління військ (сил) югославської армії;*

використанню відповідних електронних засобів і електромагнітної зброї для придушення і нейтралізації роботи центрів збору інформації ВР Югославії, для виведення з ладу його засобів зв'язку і радіолокаційних станцій;*

введенню в оману югославських органів, відповідальних за збір, обробку й аналіз розвідувальної інформації про супротивника за допомогою імітації підготовки і проведення наступальних дій;*

забезпеченню оперативної прихованості за допомогою суворого дотримання режиму таємності і повне обмеження доступу супротивника до своєї інформації;*

проведенню психологічних операцій, особливо з використанням телебачення, радіо, преси для підриву морального духу військ і населення СРЮ.

При реалізації перерахованих способів ведення інформаційної війни найважливішими формами інформаційного впливу були інформаційно-пропагандистські акції, радіоелектронна боротьба, дезінформація. Використовувалися також спеціально розроблені методики і нові технології руйнування баз даних, порушення роботи югославських комп'ютерних мереж.

У той же час повсюдно занижувалися бойові втрати блоку, замовчувалася інформація про прорахунки керівництва НАТО, загибель мирного населення, виступи світової громадськості проти продовження й ескалації воєнних дій.

Таким чином, головною метою інформаційно-психологічного впливу США і керівництва НАТО на населення і збройні сили країн — учасниць збройного конфлікту являлося формування такої суспільної думки, що у значній мірі виправдувала б агресію альянсу проти суверенної держави.

Однак тенденційний, агресивний характер інформаційного впливу, здійснюваного НАТО в рамках операції, що почалася, уперше викликав активну протидію з боку Бєлграда. Аналіз подій показує, що керівництво США і НАТО на першому етапі операції виявилися не повною мірою готові до таких відповідних дій СРЮ. Підтвердженням тому є не тільки негативні для НАТО результати соціологічних опитувань, але і конкретні дії альянсу, розпочаті вже по ходу другого етапу операції для того, щоб повернути втрачену ініціативу в інформаційному протиборстві.

Використовуючи всі можливості ЗМІ, військово-політичному керівництву Югославії вдалося тимчасово перехопити ініціативу в інформаційно-психологічному протиборстві. Югославські ЗМІ, задіяні в пропагандистській кампанії, вдало використовували факти жертв серед цивільного сербського й албанського населення Косово і Метохії, порушення військами НАТО основних положень Женевських конвенцій і додаткових протоколів до них, а також підтримку політичних, релігійних і суспільних діячів Росії, України, Білорусії й інших держав.

Проведені контрзаходи викликали сплеск патріотичних почуттів серед населення Югославії і підйом морально-психологічного духу військовослужбовців збройних сил СРЮ. За рахунок обмеження пересування іноземних журналістів, введення заборон на поширення визначеної інформації керівництво СРЮ домоглося скорочення кількості повідомлень ЗМІ негативного характеру про їх політику.

Таким чином, вчасно прийняті міри політичного і військового керівництва СРЮ на першому етапі операції "Союзницька сила" перешкодили США і блокові НАТО переконати світову громадськість в адекватності методів і способів проведення воєнної операції в Югославії, справедливості її цілей і задач. У результаті у світовій суспільній думці відбувся визначений розкол у відношенні політики США і НАТО на Балканах.

Тимчасові невдачі США і його союзників по західному альянсу в інформаційно-психологічному протиборстві з Югославією були також обумовлені і численні помилки, що були допущені керівництвом НАТО в сфері зв'язків із громадськістю. Так, дійсний провал відбувся при інтерпретації керівниками НАТО факту авіаційного удару по колоні біженців у Косово і Метохії 14 квітня 1999 року. Прес-службі альянсу треба було п'ять днів, щоб зрештою надати власну більш-менш ясну версію цієї події.

Непогодженість дій керівників блоку і його прес-служби спостерігалася також і при виправданні авіаційних ударів по будинку посольства Китаю в Бєлграді 8 травня, транспортним засобам (12 квітня, 1, 3, 5, 30 травня) і