згідно з посадою, яку займає дипломатичний працівник. Відповідність посад дипломатичним рангам визначається Переліком посад, приписаних до дипломатичних рангів України.
Строки перебування дипломатичних працівників у дипломатичних рангах так Битяк Ю. П., Богуцький В. В., Гаращук В. М., Дяченко О. В., Зуй В. В. Адміністративне право України. — Х., 2001. — С. 495.і:
- аташе, третього секретаря, другого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу, першого секретаря другого класу — два роки;
- першого секретаря першого класу, радника другого класу — три роки.
Строки перебування в дипломатичних рангах радника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу не встановлюються.
У разі призначення дипломатичного працівника на іншу посаду, приписану до дипломатичного рангу вищого рівня, йому присвоюється достроково дипломатичний ранг у відповідних межах.
Дипломатичні працівники, яким присвоєно дипломатичний ранг, перебувають у ньому довічно. Позбавлення дипломатичного працівника дипломатичного рангу може мати місце при його звільненні з дипломатичної служби за порушення трудової дисципліни або вчинення проступків, несумісних з перебуванням на службі, а також у випадках припинення громадянства України дипломатичного працівника. Позбавлення дипломатичного працівника рангу означає позбавлення його всіх попередніх рангів. Поновлення дипломатичного працівника у дипломатичному ранзі здійснюється за результатами службової атестації Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади. / Н.Р. Нижник (заг.ред.), В.М. Олуйко (заг.ред.). — Л., 2002. — С. 302..
Дипломатичні працівники можуть бути тимчасово прикомандирован! до міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України для виконання службових обов'язків, переведені на строк до п'яти років для здійснення наукової або викладацької діяльності до наукових установ або вищих навчальних закладів в Україні, до відповідних установ, закладів за кордоном, а також направлені Міністерством закордонних справ України на навчання. У цих випадках вони залишаються на дипломатичній службі, користуються всіма правами і пільгами та одержують надбавки до посадових окладів, встановлені для дипломатичних працівників.
Після закінчення строку прикомандирування, тимчасового переведення на роботу для здійснення наукової або викладацької діяльності, навчання в очній аспірантурі або докторантурі дипломатичні працівники проходять службову атестацію, за результатами якої (за умови підтвердження відповідних кваліфікації та рівня професійних знань) призначаються на посаду не нижчу за ту, яку вони займали до прикомандирування, переведення, навчання.
Висновок
В управлінні конкретними галузями і сферами бере участь значне коло повноважних суб'єктів. Залежно від соціально-правової природи, ролі і призначення, характеру і змісту їх управлінської діяльності ці суб'єкти можна розділити на три групи:
1. органи виконавчої влади, які функціонально призначені здійснювати державне управління;
2. інші державні органи, які опосередковано беруть участь у державному управлінні;
3. органи місцевого самоврядування.
В управлінні адміністративно-політичною сферою активну участь беруть всі гілки державної влади в межах свого соціально-правового призначення. Найбільш життєво важливі питання вирішує Верховна Рада України через законотворчий процес. Досить широкі повноваження мають Президент України та Кабінет Міністрів України, які координують діяльність відомств адміністративно-політичної сфери, здійснюють щодо них загальне керівництво.
Безпосереднє управління в сфері адміністративно-політичної діяльності здійснюють спеціально уповноважені на те галузеві органи виконавчої влади, до яких відносяться:
* міністерства - внутрішніх справ, - оборони, - закордонних справ, - з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, - юстиції;
* державний комітет у справах охорони державного кордону;
* відомства зі спеціальним статусом - Державна податкова адміністрація, - Державна митна служба, - Державний департамент з питань виконання покарань, - Служба безпеки України, - Управління державної охорони.
Вище названі центральні органи виконавчої влади мають свої регіональні підрозділи (управління, відділи, служби та ін.), які, як уже згадувалось, здебільшого не перебувають у так званому подвійному підпорядкуванні, а мають пряму вертикальну підлеглість.
Список використаної літератури
Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. —
№ 30. — Ст. 141.
Закон України "Про загальний військовий обов’язок і військову службу" від 25 березня 1992 р. // ВВР. – 1992. - № 27. – Ст. 385.
Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 р. // ВВР. – 1998.
Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. // ВВР. – 1991. - № 4. – Ст. 20.
Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. // ВВР. – 1993. – № 52. - Ст. 490.
Закон України "Про прикордонні війська України" від 4 листопада 1991 р. // ВВР. – 1992. – № 2. - Ст. 7.
Закон України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 р. // ВВР. – 1998.
Закон України "Про Збройні Сили України" від 6 грудня 1991 р. // ВВР. – 1992. - № 9. – Ст. 108.
Закон України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 р. // ВВР. – 1992. - № 9. – Ст. 106.
Закон України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 р. // ВВР. – 1992. - № 27. – Ст. 382.
Адміністративне право України. За ред. проф. Битика Ю.П. – Х.: 2000. – 217 с.
Андрушко В.К., Баранчук В.М., Бодрухін В.М. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування. — Хмельницький, 1999. — 567с.
Битяк Ю. П., Богуцький В. В., Гаращук В. М.,