Громадяни України, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, зобов'язані: прибувати за викликом військового комісаріату для приписки до призовних дільниць, проходження медичного огляду, направлення на підготовку для одержання військової спеціальності, призову на військову службу або на збори; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку.

Жінки, які за фахом мають медичну підготовку або споріднену з відповідною військовою спеціальністю за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, можуть бути взяті на військовий облік. Вони зобов'язані прибувати за викликом військового комісаріату для проходження медичного огляду виконувати правила військового обліку. У мирний час жінки можуть добровільно вступити на військову службу за контрактом. У воєнний час особи жіночої статі, які перебувають на військовому обліку чи пройшли загальне військове навчання, можуть бути призвані на військову службу за рішенням Президента України.

Військова служба це різновид державної служби, особливістю якої є двояка правова природа. По-перше, вона пов'язана з виконанням громадянином України загального військового обов'язку; по-друге — із службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України.

Військовослужбовці та військовозобов'язані поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків (мічманів), офіцерський склад. Офіцерський склад поділяється на молодший офіцерський склад, старший офіцерський склад і вищий офіцерський склад.

Кожному військовослужбовцю і військовозобов'язаному присвоюється військове звання. Військові звання у Збройних Силах України поділяються на армійські та флотські.

Кожен військовослужбовець і військовозобов'язаний займає відповідну штатну посаду. Військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються в штатах військових частин, кораблів, органів управління, установ, військово-навчальних закладів.

Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом, затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців — Міністром оборони України. Вони поділяються на: а) посади рядового складу; б) посади сержантського і старшинського складу; в) посади прапорщиків і мічманів; г) посади офіцерського складу.

Військовослужбовці за їх згодою можуть бути відряджені до державних органів. Товариства сприяння обороні України, Академії наук України та інших галузевих академій наук для виконання робіт оборонного характеру із залишенням на військовій службі, а також із збереженням прав на соціальний захист на підставі відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

2. Управління національною безпекою

Під безпекою треба розуміти стан захищеності життєво важливих інтересів Бобир В. І., Демський С. Е., Колодій А. М., Кулик О. Г., Олійник А. Ю. Правознавство. — К., 1999. — С. 528.:

а) особи, що виявляються в її правах і свободах;

б) суспільства, що сконцентровані в його матеріальних і духовних цінностях, а виявляються в можливості народу виступати єдиним джерелом влади;

в) держави, що виражені в її конституційному ладі, суверенітеті, територіальній цілісності, а виявляються у праві на здійснення (реалізацію) влади.

Безпека особи, суспільства і держави гарантується Конституцією України і досягається проведенням єдиної державної політики у галузі її забезпечення, розробкою і своєчасним проведенням як превентивних, так і відновлюваних заходів, що адекватні погрозам відповідним інтересам. До них належать заходи політичного, економічного, організаційного, юридичного та іншого характеру. Виходячи з цього, у забезпеченні безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої, судової влади, а також недержавні організації і громадяни.

Найбільша питома вага у вирішенні питань забезпечення безпеки припадає на державні утворення. Це Збройні Сили, Служба безпеки, прикордонні війська, органи внутрішніх справ і міліція, органи митного контролю, захисту прав споживачів, прокуратури й інші. Таким чином, держава є основним суб'єктом забезпечення безпеки.

У здійсненні цієї функції вона виходить з того, що достатня безпека особи і суспільства неможлива без ефективного захисту інтересів держави. Практика розв'язання цих проблем однозначно свідчить, що в демократичній державі ступінь захищеності особи і суспільства перебуває у прямій залежності від рівня безпеки держави.

Саме внаслідок цієї обставини Конституція України передбачає обмеження прав і свобод особи з метою захисту життєво важливих державних інтересів.

Найвище керівництво у сфері національної безпеки здійснює Президент України, він же очолює Раду національної безпеки і оборони України (п. 17 і п. 18 ст. 106 Конституції України) Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141..

Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України і передбачена Конституцією України (ст. 107). її діяльність регламентована Законом України від 5 березня 1998 р. "Про Раду національної безпеки і оборони України" Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 р. // ВВР. – 1998.

.

Функціями Ради національної безпеки і оборони України є:

1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;

3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки