Найтяжчою є політична криза суспільства. Шляхи виходу з неї різні і залежать від ступеня розвитку демократії в суспільстві, від бажання й готовності сторін піти на взаємні поступки з урахуванням їхніх меж і характеру.

Вихід із політичної кризи передбачає усвідомлення причини її виникнення, формування уряду, який користувався б довірою народу, консолідацією мас навколо програми виходу.

Важливим завданням політичної діяльності є забезпечення стабільності суспільно-політичного життя.

Політична стабільність – стан динамічної рівноваги політичних сил серед способів досягнення політичної стабільності: - позитивна інтеграційна ідея суспільного розвитку:

- вирішення соціально-економічних проблем певних соціальних груп населення або населення певних регіонів

- розв’язання територіальних і національних конфліктів

- підписання акта про національне примирення

- проведення “круглого столу” всіх політичних сил.

- встановлення мораторію на страйки, тощо.

У політичному житті сучасного суспільства набув поширення популізм.

Популізм – загравання певних політиків і політичних сил із масами, гра на їхніх труднощах та обіцянки надзвичайних успіхів у вирішенні соціально-економічних проблем у разі приходу до влади.

Важливим чинником утримання бюрократії під контролем і в межах належного їй місця і ролі є парламентський устрій та розвинена багатопартійність.

Отже, політичне життя сучасного суспільства є складним, багатогранним і організованим, у ньому, кожний суб’єкт займає своє місце і має можливість для самовиявлення.

2. Опозиція та її роль в політичному житті суспільства

Принципи демократії є надзвичайно важливим питанням для суспільного поступу. Серед них — влада більшості, плюралізм, рівність, поділ влади, виборність, гласність, контроль. За тоталітарного чи авторитарного правління вся повнота державної влади узурпована вузьким колом правлячої еліти, яка своїми діями ігнорує волю та інтереси народу. У демократичному суспільстві внаслідок волевиявлення народу стосовно якогось питання утворюється більшість, яка врешті-решт і визначає позицію влади. Іншими словами, демократія - це не просто влада народу, а влада саме його більшості, що є суттю народного суверенітету.

Демократична організація суспільства неможлива без дотримання принципу плюралізму. Він дає можливість управляти на основі врахування множинного характеру громадської думки і позицій різних суб'єктів політики. У плюралістичному суспільстві з цією метою меншості надається гарантоване законом право на опозицію. Підкоряючись законам та іншим рішенням державної влади, прийнятим за волею більшості, меншість має узаконену можливість виражати свою незгоду з такими рішеннями, знімати з себе відповідальність за ті з них, які можуть мати негативні наслідки.

Невід’ємним компонентом, нормою демократичного суспільства є політична опозиція.

Політична опозиція – легальна форма протистояння протидії певної соціальної або політичної групи чи партії офіційному курсові. Вона бореться або за владу або за вплив на неї, за симпатії виборців.

Опозиція – це й угрупування партій, парламентських фракцій, які протистоять правлячим політичним силам.

Загалом вони обмежують монополію влади, є необхідною противагою їй, своєрідним контролем за нею з боку суспільства, здійснюваним із допомогою критики, гласності.

Якщо тоталітарна держава придушує опозицію, а авторитарна всіляко її обмежує, то в демократичному суспільстві вона є органічним елементом політичного процесу. Наявність опозиції в парламенті, інших сферах суспільного життя забезпечує реальний плюралізм думок і дій, що є необхідною умовою вироблення оптимальних рішень.

Політична опозиція буває конструктивною і деструктивною.

Конструктивна критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує ефективні рішення, нерідко співпрацює з владою в загальнодержавних інтересах. Деструктивна перетворює критику влади на мету, на засіб дискримінації влади, перших осіб держави, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою.

Статус партії характеризує її місце та роль у суспільстві і державі та передбачає юридичний, територіальний і владний аспекти. За юридичним статусом партії бувають легальні та нелегальні, за географічною поширеністю і густотою організації — регіональні, що діють у певному регіоні; національні, діяльність яких поширюється на всю територію держави; наднаціональні, що мають розвинені міжнародні структури. Владний статус передбачає представництво партій у державних органах. За владним статусом партії поділяються на опозиційні, парламентської більшості і парламентської меншості.

Двопартійна система відзначається домінуванням двох потужних політичних партій, одна з яких перебуває при владі, а інша — в опозиції. Класичними країнами з двопартійною системою є Великобританія і США. Республіканська і Демократична партії США, Консервативна і Лейбористська партії Великобританії, змінюючи одна одну при владі, переважають у політичних системах цих країн.

Система обмеженого плюралізму характеризується наявністю багатьох партій, проте у парламенті й уряді представлені лише деякі з них, позасистемна опозиція відсутня. Система обмеженого плюралізму залежить від механізму формування уряду і поділяється на однопартійну, двоблокову і мультипартійну.

Система поляризованого плюралізму, яка призводить до загострення боротьби між політичними силами, передбачає наявність партійного центру, що формує уряд, і двосторонньої деструктивної опозиції. Така система існувала в різні роки у Франції, де роль партійного центру виконували соціалістична партія (ФСП) та об'єднання на підтримку Республіки (ОПР), лівої опозиції — комуністи (ФКП), а правої — неофашисти (НФ), а також в Італії, де головна роль належала християнським демократам (СДПІ), роль лівої опозиції — комуністам (ІКП), правої — італійському соціальному рухові — національним правим силам (ІСР—НПС).

Що стосується владного статусу партій, то треба зазначити, що уряд та місцева адміністрація формуються на безпартійній основі, не визначений юридичний статус правлячої та опозиційної партій, парламентської більшості та меншості.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, зокрема, можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію