В Україні значний внесок у розробку проблеми іміджу суб'єкта політики вніс президент української Асоціації ПР, професор Г.Г. Почепцов, а також професор В.М.Бебик.

І все ж таки, незважаючи на значну кількість робіт з цього приводу, тема іміджу є ще мало розробленою.

Мета роботи. Метою роботи є з`ясувати поняття політичного іміджу, основні технології та засоби його формування, які існують на сьогоднішній день.

Завдання дослідження. Досягнення поставленої мети зумовило виконання наступних завдань:

Методи дослідження. В процесі написання бакалаврської роботи, автором використовувались наступні методи дослідження - системний, історичний та порівняльний.

Джерела дослідження. Потрібно відмітити, що при написанні роботи автором використовувались праці як українських дослідників (В.Бебика, Г.Почепцова, В.Мороза, В.Моісєєва та інших), так і зарубіжних політологів та соціологів. Зокрема роботи А.Максимова, Г.Мєльника, Ж.Сегєли та інших. Були також використані праці спеціалістів по соціальній та політичній психології, а саме, Г.Лебона «Психология мас» та Г.Блуммера «Коллективное ознание». Крім цього, періодична література, що присвячена проблемі формуванню політичного іміджу, серед якої – О.Левченко «Формування іміджу політичного лідера та політичної партії», Ф.Ільясов «Політичний маркетинг, або як продати вождя», В.Мороз «Фантом харизми», Г.Почепцов «Виборчий імідж» та багато інших. В основу роботи лягли праці Г.Почепцова, В.Королько, В.Бебика та Ж.Сегєли.

Структура роботи. Поставлена мета та завдання зумовили наступну структуру. Бакалаврська робота складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

1. Поняття та основні типи іміджу політика

Період зрілості – це період досягнення вищих рівнів розвитку духовних, інтелектуальних, фізичних характеристик людини, період досягнення акме – вершини розвитку. Саме на цей період припадає активне формування соціальної зрілості як образу дій, спрямованих на залучення суб`єкта до подій і вирішування питань соціального життя. Однак, цей процес неминуче веде до виникнення проблем сприйняття людини людиною, зокрема – до проблеми іміджу людини.

У сучасному розумінні, імідж - це стереотипізирований образ конкретного об'єкта, що існує в масовій свідомості. Як правило, поняття іміджу відноситься до конкретної людини, але може також поширюватися на визначену групу людей, організацію, товар і т.д. В основі іміджу лежить формальна система ролей, котрі людина грає у своєму житті, що доповнюється особливостями, рисами характеру, зовнішніми даними та одягом. Імідж формується як на основі реальної поведінки індивіда, так і під впливом оцінок і думок інших людей . Як ми можемо помітити, імідж являє собою образ, заснований на стереотипах, тобто образ узагальнений та спрощений. Слід також зазначити, що для проникнення іміджу в масову свідомість треба його туди впровадити і для підтримки - актуалізувати. Для політичного успіху необхідно, щоб імідж формувався на основі реальних особливостей і властивих особистісних рис. Та перевагу варто віддавати зовнішнім характеристикам і особистим якостям, але не політичній позиції. При цьому з наявного набору характеристик обирають ті, котрі необхідним образом будуть впливати на суспільну думку.

Потрібно зазначти, що фактор іміджу значно впливав на хід політичних процесів протягом всього існування людського суспільства. Саме цим обумовлений той факт, що до проблеми образа ідеальної держави, ідеального правителя так чи інакше, зверталися багато мислителів стародавності, античності, середніх століть і нового часу. Вони задумувалися над питаннями того, яким повинен бути правитель (політик) в очах мас, наскільки йому реальному необхідно і можливо відрізнятися від уявлень про нього. Так автори Біблії, Платон, Мор, Макіавеллі й інші у своїх працях ставили в безпосередню залежність долі та благополуччя цілих народів від відповідності правителя виведеному ними ідеальному образу.

У країнах Давнього Сходу від Єгипту і до Китаю одним з таких неабияких якостей, що обов'язково повинні належати правителю, вважалося його божественне походження. Ця риса образу впроваджувалася й актуалізувалася всією міццю державних та релігійних установ. Зважаючи на те, що твердження, позбавлене аргументації є дуже ефективним методом навіювання, не дивно, що божественне походження стало невід'ємним атрибутом правителя в стародавності.

У більш пізні часи така риса іміджу правителя як божественність походження трохи видозмінилася. Божественне походження приписувалося вже не людині, але самій владі, царі – «боги» перетворилися в царів –«помазаників». Але царі – «помазаники», також повинні були мати риси, що виділяють їх з маси і звеличують над нею: зовнішня краса, розум, відвага чи просто одяг.

З давніх мислителів, що зверталися до проблем, пов`язаних з іміджелогією, можна виділити софістів. Вони були відомі не тільки своєю просвітительською діяльністю а й тим, що зуміли перетворити науку в заняття здатне приносити значний доход. Софісти також готували судові промови для представників різних соціальних груп таким чином, щоб враховувалися характерні риси цих груп, а також особистісні риси замовників. У результаті практично ні в кого зі слухачів не виникало сумнівів у тім, що автором промови є сам промовляючий.
Велике значення проблемі образа політика надавали вчені більш пізніх часів, такі як Н.Макіавеллі, Ф.Ніцше, Г.Тард. Так «личині», тобто іміджу, присвячені численні роздуми Н.Макіавеллі. Під личиною Н.Макіавеллі розумів зовнішній вигляд правителя, під яким схований його поганий настрій чи стан здоров`я. «Личина» повинна створювати ілюзію мажору. Ф.Ніцше стверджував, що всілякий геній носить маску. І у Ф.Ніцше, і у Н.Макіавеллі імідж – це свого роду камуфляж, в якому має потребу його творець. Однак до проблеми іміджу в сучасному його розумінні у