на загальних зборах того або іншого роду обирались ста-рійшини, а пізніше — і воєначальники. З часом процедура виборів ускладнилась. Наприкінці XVIII ст. було розроб-лено класичну теорію виборів, основні ідеї якої зводяться до визнання того, що суверенітет невід'ємно належить на-роду, який є джерелом будь-якої влади. Народ доручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом проведення демократичних виборів. Кожен депутат законодавчого органу представляє всю націю, а не тільки округ, від якого його обрано. Тому де-путат повинен бути незалежним від своїх виборців під час виконання своїх повноважень. Цими ідеями керуються й нині. Таким чином, вибори розглядаються як передача влади від виборців до тих, кого вони обирають, в ході якої народ делегує владні повноваження своїм представникам.
З плином часу утвердились певні вимоги і правила, ви-конання яких покликано забезпечити об'єктивне виявлен-ня волі виборців, утруднити чи зробити неможливою фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закріплено у конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та органів міс-цевого самоврядування. Норми цього інституту можна по-ділити на декілька груп:
1) норми, які закріплюють основ-ні вимоги і правила, пов'язані з самою процедурою прове-дення виборів;
2) норми, що визначають коло осіб, які наділяються активним виборчим правом, тобто правом обирати представників до органів держави та органів міс-цевого самоврядування;
3) норми, що визначають коло осіб, які наділяються пасивним виборчим правом, тобто правом бути обраними до органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи на виборну посаду.
Конституційний інститут виборів регламентує досить широке коло суспільних відносин. Частина його, а саме норми, що встановлюють загальні правила і вимоги до про-цедури виборів, та норми, які регламентують активне ви-борче право, зафіксована у розділі III "Вибори. Референ-дум" та у розділі XI "Місцеве самоврядування" Конституції України. Норми, які закріплюють пасивне виборче право, вміщено у розділах Конституції, присвячених основам організації та діяльності конкретних виборних органів.
Принципи виборчого права України
Характеризуючи вибори і референдум, Конституція України вказує, що вони є формами безпосередньої де-мократії, через які народ здійснює своє волевиявлення. [1, ст. 69]
А в ст. 71 закріплено положення про те, що ви-бори до органів державної влади та органів місцевого са-моврядування є вільними і відбуваються на основі загально-го, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голо-сування
Принцип загальності виборів в Україні означає, що всі її громадяни, які на день виборів досягли 18 років, мають право голосу. Цього права позбавляються лише ті, кого у судовому порядку визнано недієздатними. При цьому треба мати на увазі, що факт недієздатності, як підстава недопущення громадянина до участі у виборах, повинен бути встановлений саме судом. Наявність медичних висновків про душевну хворобу громадянина без відповід-ного рішення суду не дає юридичних підстав для позбав-лення його права голосу.
Рівень загальності виборів залежить від усіляких цен-зів, тобто умов, відповідність яким є підставою для допущення громадян до участі у них. У сучасному світі розріз-няють віковий ценз та ценз осідлості.
Віковий ценз обумовлює наявність виборчих прав до-сягненням певного віку. У більшості держав він становить 18 років, як і в Україні. В деяких країнах встановлено інший віковий ценз. Так, у Бразилії, Ірані, Нікарагуа та на Кубі він дорівнює 16 рокам.[14,c.70]
Ценз осідлості передбачає надання громадянам права голосу лише за умови їх проживання у країні або на тери-торії відповідного виборчого округу протягом певного строку. Так, у Франції він становить шість місяців, а у Новій Зеландії — три місяці. Раніше велике поширення мали також майновий ценз (володіння певним майном), освітній ценз (вміння читати і писати), релігійний ценз (сповідування державної релігії) та деякі інші, які нині за-стосовуються дуже рідко.
Крім недієздатних, у деяких країнах права голосу не мають й особи, які відбувають покарання за вироком суду, військовослужбовці та особи, котрі займають певні дер-жавні посади.
Пряме виборне право означає, що громадяни, беручи участь у виборах, віддають свої голоси безпосередньо "за" чи "проти" кандидата на виборну посаду будь-якого рів-ня — від члена органу місцевого самоврядування до депу-тата Верховної Ради чи Президента України. Таким чином, пряме виборче право забезпечує остаточність вирі-шення питання про зайняття виборної посади.
Проводяться й непрямі (багатоступеневі) вибори, їх призначають, наприклад, для обрання Президента США. У цій країні виборці обирають виборщиків, які вже безпо-середньо голосують за того чи іншого кандидата у пре-зиденти. Кількість виборщиків пропорційна населенню того або іншого штату. У 1996 р. їх було 538. Голоси 379 із них забезпечили переобрання Б. Клінтона на другий президентський строк.
Ще до свого обрання виборщики дають обіцянку від-дати свої голоси за конкретного кандидата. Тому, врахову-ючи персональний склад обраної колегії виборщиків, ще до їх голосування можна абсолютно точно визначити, кого буде обрано президентом країни. Отже, можна говорити, що у цьому разі акт голосування має суто формальний ха-рактер. Непрямими двоступеневими виборами в ряді країн обираються верхні палати парламентів. А у Китаї Всекитайські збори народних представників (парламент) обираються непрямими триступеневими виборами.
Конституційним принципом виборів в Українї є таєм-ність голосування, яка передбачає недопущення будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців.
У первісних демократіях вибори проводились відкрито. Це могло бути підняття руки, крик тощо. Однак таке голо-сування дає змогу контролювати, спрямовувати подачу го-лосів виборців тими, від кого вони якимось чином зале-жать. Таємне голосування покликано запобігти цьому. Ві-домі різні форми таємного голосування — шляхом опус-кання в амфору камінців різного кольору (світлий — "за", темний — "проти"), написання