суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як всього суспільства, так і кожної людини й громадянина. Визнання народу верховним носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що народ, не поділяючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і незалежно, виключно в своїх інтересах. Право народу на встановлення і здійснення влади є його природнім правом, відтак народний суверенітет – невідчужуваний і недоторканний. Іншими словами, як проголошено у ст. 5 Конституції України, ніхто не можу узурпувати державну владу. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.
Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути представницької і безпосередньо демократії. У практиці радянського будівництва вважали, що основною і провідною є представницька форма демократії, яка пов’язувалась насамперед з діяльністю системи рад народних депутатів, що існувала в колишньому СРСР, в тому числі в УРСР.
Сучасне ж конституційне оформлення народовладдя свідчить про позитивні зрушення в суспільному житті України після проголошення її незалежності і державного суверенітету у 1990 році. Сьогодні можна констатувати, що настав етап корінних змін у пріоритетах реалізації народовладдя на терені України на користь саме безпосереднього здійснення народом приналежної йому державної влади, що в кінцевому результаті має сприяти справжньому і реальному широкому залученню громадян до управління державними справами і створює умови для зменшення відчуженості громадян від влади, яке фактично до певної міри завжди існує за умов будь-якого суспільства, навіть найбільш демократичного.
Проголошуючи народ носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні (ст. 5 Конституції України), Конституція України надала безпосередньому волевиявленню пріоритетного значення, що стало об’єктивним відображенням суспільно-політичної практики незалежної України. таким чином, влада народу може розглядатися як провідна правова категорія, ключове поняття сучасного конституціоналізму. В юридичному сенсі це передовсім виявляється в тому, що установча влада українського народу є первинною щодо усіх гілок державної влади, які похідні від народного суверенітету. /Тодыка Ю.И. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина: Уч. Пособие. – Харьков, 1998. – С. 99-100/.
Вищими формами безпосереднього здійснення народом влади визначено вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження і координування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.
Природно, що основне конституційне регулювання прямого народовладдя міститься у спеціальному, окремо виділеному ІІІ розділі Конституції України “Вибори. Референдум”. Закономірно, що третій розділ чинної Конституції України присвячений безпосередньому народовладдю, зокрема, його пріоритетним формам – виборам і референдумам, є наступним після розділів першого і другого Конституції України, де визначаються загальні засади конституційного ладу України і правовий статус особи, права, свободи та обов’язки людини й громадянина.
Проте і дані розділи містять чимало положень, що є складовими механізму безпосереднього здійснення влади народом. Крім згаданих норм Конституції, це стосується, насамперед, системи політичних прав і свобод людини й громадянина: права брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції України); права направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40 Конституції України); права і свободи на об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод для задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки і громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (ст. 36 конституції України); права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації (ст. 39 Конституції України).
У наступних ІV, V, VІ, ХХІ розділах Конституції України визначаються повноваження органів держаної влади і місцевого самоврядування щодо призначення виборів та референдумів в Україні, ініціювання референдуму, здійснення суб’єктивного пасивного виборчого права громадян України, формування Центральної виборчої комісії, судового захисту виборчих прав громадян України тощо, які також входять до механізму реалізації прямого народовладдя.
Окрім провідних форм реалізації безпосереднього народовладдя – виборів, референдумів, Конституцією України надається можливість здійснення народного волевиявлення і через інші форми безпосередньої демократії, зокрема дорадчі опитування народні обговорення тощо.
Зазначимо, що належний рівень правового регулювання механізму реалізації прямого народовладдя в Україні передбачає комплекс регулювання суспільних відносин насамперед на конституційному, а також на власне законодавчому рівні як системою конституційних законів, так і законів, так і законодавчими актами інших галузей права та законодавства.
Теорія народовладдя в науці національного конституційного права зараз переживає період становлення. Цілком очевидно, що нова Конституція України створила основи механізму функціонування безпосереднього народовладдя в Україні відповідно до нових політичних, економічних тощо відносин життя суспільства й держави, задала орієнтири перспективного розвитку системи народовладдя в Україні.
У сучасній науковій юридичній літературі немає єдності щодо розуміння безпосередньої демократії. Найбільш загальновідомими у попередні часи було визначення, що давав В.Ф. Коток, який під безпосередньою демократією розумів ініціативу й самодіяльність народних мас в управління державою, їхнє пряме волевиявлення при розробці і прийнятті рішень, а також пряму участь у реалізації цих рішень, здійсненні народного контролю. /Коток