Діючі на момент виборів нормативні акти не ставили реальної перепони на шляху масових порушень законодавства. Тому регламентуючі приписи, обмеження і заборони у виборчих законах є де-факто достатньо символічними, розрахованими радше на совість учасників виборчого процесу ніж на реальні механізми стримування. Порушення виборчого законодавства практично нічим і нікому не загрожує (крім окремих виняткових випадків, що підтверджують правило). Виборчий закон поки що існує окремо, а реальний виборчий процес, фактично, - окремо. Сьогодні така оцінка є не тільки поширеною думкою експертів, політиків, а й - певним чинним, офіційною позицією Центральної виборчої комісії.

Головна причина – суттєва недостатність у законодавстві норм покарання (передовсім – адміністративного) за порушення виборчого законодавства та складність механізмів її накладення. Більшість норм юридичної відповідальності (кримінальна, визнання виборів недійсними, зняття кандидата з реєстрації) можна віднести до норм виняткового характеру, що застосовуються у разі порушень виключного характеру, в одиничних випадках. Увесь же масив правовідносин, які щодня, щохвилини виникають у виборчому процесі в кожному куточку країни, дрібні правопорушення, що масово можуть вчинятися при цьому мають регулюватися в адміністративному порядку – Адміністративним кодексом.. і якраз ця частина “стримуючого” українського законодавства є найбільш лаконічною і надто обмеженою.

Найбільшою проблемою запровадження належної адміністративної відповідальності за порушення виборчого законодавства – внесення до матеріальної частини Кодексу України про адміністративні правопорушення повного переліку всіх можливих порушень законодавства про вибори. Це не є чимось особливим. Так робиться в законодавстві практично всіх демократичних країн. Так врегульовані правовідносини практично в усіх інших ділянках суспільного життя в Україні, (крім виборів) – правопорядок на вулицях, регулювання дорожнього руху, тощо.

Друга не менш важлива проблема – спрощення процедури накладення адміністративних санкцій, надання права ініціювати справи про адміністративні покарання учасникам виборчого процесу. Йдеться зокрема, про офіційних спостерігачів – в частині порушень безпосередньо під час голосування й підрахунку голосів. Загалом, без цих змін в процедурній частині Кодексу України про адміністративні правопорушення навіть найбільш широкий перелік санкцій за порушення виборчого законодавства в Адмінкодексі залишаться “мертвими”, недіючими нормами. /О. Барабаш. Дотримання виборчого законодавства в Україні: правові механізми, проблеми, перспективи. Право України. № 5, 2002 рік/.

Кримінальна відповідальність за порушення Закону про вибори регулюється сьогодні ст. ст. 157-159 Кримінального Кодексу України, введеному в дію з 1 вересня 2001 року. Аналогічні за змістом статті (№№ 127-129) існували в попередньому Кримінальному кодексі з дня його прийняття у 1960 році, причому з січня 1993 року – майже ідентичні за текстом нині чинним статтям Кримінально Кодексу. Вони сьогодні передбачають кримінальну відповідальність від штрафу у 8.500 гривень до аж 12 років ув’язнення за такі порушення виборчого законодавства – перешкоджання шляхом насильства і погроз здійсненню виборчого права, підлог виборчих документів, порушення таємниці голосування.

Випадків притягнення до кримінальної відповідальності і засудження, в усякому разі – за порушення законів на виборах національного рівня, не було за всі роки спостереження. Головна причина не відсутність відповідних порушень (скоріше всього вони мали місце, і неодноразово), а – відповідна процедура порушення кримінальних справ. Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу, у справах такого роду обов’язковим є попереднє слідство, право проводити яке і порушувати кримінальну справу мають лише прокурори. Загальна позиція органів прокуратури до останнього часу – не втручатися у виборчий процес, вважаючи правове регулювання його перебігу виключно прерогативою виборчих комісій. Всі відомі звернення до прокуратури щодо проведення слідства та порушення кримінальної справи за відповідне порушення законодавства про вибори в усіх випадках завершуються формальною відповіддю про відсутність підстав для порушення кримінальної справи. /О. Барабаш. Дотримання виборчого законодавства в Україні: правові механізми, проблеми, перспективи. Право України. № 5, 2002 рік/.

Кримінальна відповідальність є найтяжчою з усіх видів юридичної відповідальності за порушення виборчого законодавства. Тому видаються виправданими і вузьке коло підстав для її застосування, і складність процедури порушення справи, і винятковість фактів застосування. Гіпотетичне ужорсточення законодавства в цій частині виглядає недоцільним і безперспективним. Проблема ж належного законодавства у виборчому процесі (коли для цього є підстави) є, скоріше, політико-правовою ніж законодавчою.

Оскарження порушень виборчого законодавства у виборчих комісіях передбачалося всіма попередніми законами про вибори (1989 р., 1993 р., 1997 р.,). В усіх виборах цей вид боротьби з порушеннями законодавства був фактично основним.

За даними члена ЦВК В Алсуф’єва на парламентських виборах 2002 року виборчі комісії розглянули понад 10 тисяч заяв, скарг, звернень учасників виборчого процесу, в т.ч. – тільки ЦВК розглянула понад 5 тисяч заяв, скарг, звернень. Водночас слід визнати, що до останнього часу цей спосіб запобігання порушенням виборчого законодавства був одним із найменш ефективним. /О. Барабаш. Дотримання виборчого законодавства в Україні: правові механізми, проблеми, перспективи. Право України. № 5, 2002 рік/.

Основна проблема ефективності дій виборчих комісій з припинення порушень виборчого законодавства – вкрай обмежені (якщо не сказати – практично відсутні) повноваження щодо накладення конкретних санкцій до порушення закону. До адміністративної відповідальності жодна комісія, в т.ч.