використовуються вибірково і не всюди. Зокрема, референдуми застосовуються не так часто як вибори. Наприклад, у Великобританії, де референдум застосовувався зрідка, досі йдуть дискусії про доцільність їх застосування в умовах парламентської демократії; у США референдум застосовується тільки на місцевому рівні. Народне обговорення найважливіших проектів правових актів не властиве конституційному праву країн парламентської демократії. Проте як форма народної правотворчості народні обговорення збереглися у колишніх соціалістичних країнах. Треба враховувати й те, що навіть закріплення в законодавстві тієї чи іншої форми народовладдя не гарантує обов’язкового її використання у суспільній практиці. Прикладом такого формального проголошення може слугувати практика СРСР, де проведення союзного референдуму передбачалось у Конституціях 1936 і 1977 років, проте застосований він був у політичному житті Союзу РСР лише один раз – з приводу існування Радянського Союзу.
При аналізі форм прямого народовладдя не можна обмежуватись тільки нормативними підходами, так чи інакше абсолютизуючи суть безпосередньої демократії, оскільки остання як соціальне явище при всіх її особливостях, певній ізольованості, завжди пов’язана з усім суспільством, його життям і діяльністю. За різних політичних умов застосування інститутів безпосередньої демократії може мати, як правило, різні наслідки.
Класичним прикладом застосування демократичних процедур для отримання реакційних наслідків виступають референдуми у нацистській Німеччині у 1933, 1934 і 1938 роках, референдум 1947 року в Іспанії.
В умовах перехідних суспільств різні форми прямого народовладдя можуть конкурувати між собою. Як відомо, призначення дострокових виборів Верховної Ради України та Президента України 1994 року викликало скасування Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1993 року “про проведення всеукраїнського референдуму про довіру (недовіру) Президентові і Верховній Раді України”.
Різні політичні, соціальні, економічні умови також можуть впливати на характер і суть застосованих форм безпосередньої демократії. Так, у 1989 році відбулися вибори президентів у 5 латиноамериканських державах. Однак, якщо в Аргентині, Бразилії, Уругваї це були вже другі президентські вибори після офіційного зупинення дії авторитарних режимів, то в Чілі і Парагваї змістом проведення національних президентських виборів було проголошення переходу до демократії. /Тринидаде Э. Президентские выборы и политические перемены в Латинской Америке// Эпоха демократии. – 1991. - № 1. – С. 65/.
З огляду на це треба враховувати дослідження американського вченого О. Ренні, який пропонує розрізняти застосування форм безпосередньої демократії в умовах:
стабільного демократичного режиму;
недемократичного режиму, що переживає кризу або переходить до демократичного режиму;
недемократичного режиму.
Розділ ІІ. Вибори – основна форма прямого народовладдя.
1. Поняття виборів. Становлення інституту виборів в Україні.
Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, які на відміну від інших форм – референдумів, плебісцитів і періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, як державні інституції – парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.
У вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права існує розмаїття точок зору з приводу визначення виборів. З дослідженнями суспільних відносин останніх років пов’язане визначення професора М.І. Корнієнка, який слушно визначає вибори як акт самоврядування народу. /Корнієнко М.І. Виборче законодавство для органів місцевого самоврядування // Політолог. вісн. – Вип. 1. – К., 1993. – С.18/.
В.В. Маклаков визначає вибори як процедуру формування державного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб при умові, що на кожний отриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати. /Маклаков В.В. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учеб. В 4 т. – Т. 1-2 / Под ред. Страшуна Б.С. – М., 1996. – С. 318/.
Є й інші визначення інституту виборів, проте найбільш повне і точне визначення виборів може скластися тільки за умов відображення ознак цього суспільного явища за суттю, змістом та формою їх здійснення.
У загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування.
За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю – це прояв реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оптимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізуватись і структуруватися. Таким чином, саме за умов демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності – періодичне формування власних владних структур, які б задовольнили інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу задається насамперед суспільний (або публічний) і політичний характер інституту виборів.
Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає у тому, що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної влади та місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.
За формою здійснення вибори можна розглядати як специфічну, врегульовану законом діяльність уповноважених органів і громадян, спрямовану на формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого є голосування.
Отже, вибори в Україні – це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
В сучасному політичному процесі вибори мають багатоманітне призначення, яке виражається через наступні суспільні функції:
по-перше, вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету, легітимізації влади взагалі й конкретно того чи іншого представницького органу у межах його законодавчої компетенції;
по-друге, вибори виступають водночас