Верховної Ради УРСР” від 26.10.1946 року, “положення про вибори до Верховної Ради” від 12.12.1950 року, а після прийняття Конституції СРСР 1977 року і Конституції УРСР 1978 року – відповідними нормами цих Конституцій і Законом “Про вибори до Верховної Ради Української РСР від 19.12.1978 року.
Із 1936 року у радянській виборчій системі запроваджується своєрідна “подвійна стандартизація” для оцінки виборчого права і практики проведення виборів: одна шкала – декларована соціалістична демократія, побудована на принципах загальних, рівних, прямих і таємних виборів; інша – для внутрішнього користування, спрямована на забезпечення керівної ролі партії в суспільстві і державі. Це давало можливість протягом довгих років існувати режимові, при якому народ був фактично усунутий від реальної участі у встановленні влади, вибори були нічим іншим, як перевіркою виборців на благонадійність і лояльність по відношенню до партії й держави, а роль виборчого права і, власне, самого виборчого законодавства (як сукупності матеріальних та процесуальних норм) зводиться майже нанівець.
Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 році з реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988-1990 років можна назвати першими демократичними, або принаймні, напівдемократичними виборами в СРСР. Вперше за період існування радянської влади в процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів. Основні новели реформи виборчого законодавства були пов’язані з:
утвердженням, як у законодавстві, так і у виборчій практиці, загальноприйнятих принципів виборчого права і запровадженням нових, таких як змагальність або альтернативність, гласність, з розширенням гарантій запровадження цих принципів виборчого права впродовж всього виборчого процесу;
розширення сфери судового захисту виборчих прав;
запровадженням більш чіткого правового регулювання всіх процедур виборчого процесу.
Після здобуття Україною незалежності і створення власної державності виборче законодавство зазнало змін. На сучасний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:
Конституція України;
Система спеціальних законів України про вибори: “Про вибори народних депутатів України”, “Про вибори Президента України”, “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим”, “про Центральну виборчу комісію”, “Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим”;
Нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закони “Про громадянство України”, “Про об’єднання громадян”, “Про мову” та ін.;
Положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес: норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального, пенсійного, фінансового, господарського, митного, інформаційного, сімейного, екологічного законодавства, законодавства про зв’язок.
Отже, становлення інституту виборів в Україні пройшло складний шлях. Історичний аналіз свідчить, що українська нація здійснила свій внесок до скарбниці загальнолюдських надбань, таких як безпосередня демократія, свобода тощо.
2. Основні принципи виборів в Україні. Види виборів та виборчих систем
Право кожного громадянина брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників є загальним принципом представницької демократії, одним із основних прав людини. Виборче право передбачає право громадян обирати загальним та рівним голосуванням своїх представників до колегіальних органів державної влади, найвищу посадову особу – президента, членів органів місцевого самоврядування (активне право), а також самим бути обраними на виборну посаду (пасивне право).
Основні принципи виборів – це засади, на основі яких здійснюються вибори і відповідно до змісту яких вибори можна вважати реальним волевиявленням народу, формою прямого народовладдя.
У ст. 71 Конституції України визначається, що вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Виборцям гарантується вільне волевиявлення. Принципи вільних виборів є загальновизнаними у світі. Проголошення цих принципів на конституційному рівні робить їх обов’язковими для всіх виборців.
Принцип загальності виборчого права означає, що у виборах можуть брати участь усі громадяни, які досягли певного віку, без будь-яких обмежень, крім винятків, встановлених законом. Право на участь у голосуванні не мають особи, які визнані судом недієздатними. Принцип прямого виборчого права передбачає безпосереднє обрання депутатів громадянами без будь-яких проміжних етапів.
Поряд із цими загальними принципами в кожному з базових виборчих законів України встановлюються додаткові принципи виборчого процесу. Виборчий процес здійснюється, зокрема, на засадах: вільного і рівноправного висування кандидатів; гласності і відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування; свобода агітації.
Принцип загальності виборчого права означає, що активне виборче право громадян відповідно до ст. 70 конституції України мають усі громадяни, які на день голосування досягли 18-ти років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними.
На відміну від нього пасивне виборче право громадян залежить від виду виборів. Так, відповідно до ст. 76 Конституції України та ст. 8 Закону України “Про вибори народних депутатів України” народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років.
Президентом України, відповідно до ст. 103 Конституції України може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає в Україні протягом останніх 10 перед днем виборів років та володіє державною мовою.
Депутатом сільської, селищної, міської рад, відповідно до ст. 6 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18-ти річного віку, постійно проживає або працює на території відповідної адміністративно-територіальної