Таким чином, недоліком мажоритарної виборчої системи є те, що тут виявляються цілком втраченими голоси тих виборців, які голосували за переможену меншість. Перевагою ж такої системи вважають її здатність створити міцну владу і стабільний уряд. Такі системи вважають її здатність створити міцну владу і стабільний уряд. Такі системи застосовують у США, Англії, Франції, Південно-Африканській Республіці, Італії. (20 с. 30).

Іншим різновидом виборчих систем є пропорційні системи. Вперше така система була запроваджена у Бельгії у 1889 році. Вони передбачають такий порядок проведення виборів, коли голосування проводиться за багатомандатними виборчими округами та партійними списками, а його результати визначаються у спосіб, відповідно до якого партія отримує ту кількість мандатів, що пропорційно відповідає кількості здобутих нею голосів. Форми пропорційного представництва характеризуються різноманітністю. Однак усі мають певні спільні риси і грунтуються на двох началах. Це – необхідність визначення так званого виборчого метра та існування умовної передачі голосів.

Виборчий метр (квота) – це найменша кількість голосів, необхідних для обрання одного депутата. Умовна передача голосів – це обов’язкове зарахування голосів поданих за кандидата понад кількість, визначену виборчим метром, іншому кандидату, який не набрав необхідного числа голосів.

Вибори за кордоном практично завжди мають партійний характер, виборці, за умови пропорційного представництва, голосують не за окремі кандидатури, а за партійні списки. Поділом загальної кількості голосів поданих за список, на виборчий метр визначається кількістю представників, обраних до даного списку, тобто партії. У більшості випадків застосовується правило вільних списків. Воно дає змогу виборцям виражати своє ставлення до кожного з кандидатів, занесений у конкретний партійний список. Для цього в бюлетені вони вказують, кого з кандидатів від партії воліли б бачити обраним у першу чергу, кого – в другу і т.д. Рідше використовується правило зв’язаних списків, за яким порядок розташування кандидатів у списку визначає сама партія, а виборець голосує за список у цілому.

При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожної з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

Під час виборів за пропорційними системами звичайно утворюються досить великі за кількістю населення округи. Існує закономірність: у більших округах чіткіше виявляються переваги пропорціоналізму. Ідеальним варіантом вважається той, коли вся країна розглядається як єдиний виборчий округ. У багатьох країнах діє так званий принцип вирівнювання, за яким певна частина мандатів заздалегідь виділяється для розподілу в маштабі всієї країни. Це робиться для того, що “вирівняти” деформації пропорціоналізму, які виявляються при розподілі мандатів в окремих округах.

Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів. Найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць. Рідше застосовують спосіб, коли територія всієї держави складає єдиний виборчий округ.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види пропорційної системи:

При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках.

При застосуванні системи преференцій ( в перекладі означає “перевага”) виборець не просто голосує за список партії, що обирає, й а робить помітку навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримає найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількості кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати:

У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому – за системою преференцій.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення та найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може “витягнути” у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, бо голосують і списки, і персоналії. І в цьому її перевага, проте недоліком є , так би мовити, мажоритарність – виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю подолати вади жорстких списків та преференцій.

Загальною, так би мовити, “обтяжливою” обставиною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, є загальною кількістю голосів, отриманих за цим списком, завжди залишаються декілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), яка враховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) – це дільник, що використовується для визнання кількості місць, які