Органи самоорганізації населення за місцем проживання. Це специфічні органи, які виникають як наслідок самореалізації громадян, котрі проживають у місті на територіях, що мають певне територіальне відособлення: будинки, квартали, вулиці, мікрорайони і т.п. Міська рада може наділяти такі органи часткою власної компетенції, фінансів та майна. На жаль, ЗМС визначив, що правовий статус, порядок організа-ції та діяльності органів самоорганізації населення визначаються зако-ном, такий закон «Про органи самоорганізації населення» вже ухвалено, проте навряд чи його можна назвати надто вдалим. Попри те що згада-ний закон набув чинності лише восени 2001 року, за його відсутності у багатьох містах радами ухвалені місцеві нормативні акти щодо органів самоорганізації населення: такі органи успішно діють і допомагають у житті громади. Що буде з ними після впровадження закону, — побачимо.

Депутат ради — місцевий політик, член місцевої ради, який зако-ном наділений значними повноваженнями як у раді, так і поза нею. Де-путат одночасно є представником виборців округу, звідки його обрано до складу ради, він же представляє інтереси громади міста в цілому, а також є провідником у раді ідеологічної лінії політичної організації, членом якої він є і виборчу програму якої підтримали на виборах його виборці.

Отже, взагалі, більш ніж за десять років розвитку цього інституту, зроблено відчутні кроки на шляху його нормативно-правового закріплення та забезпечення. На рівні Конституції проголошено та гарантоване право на місцеве самоврядування, визначено його поняття та принципи, форми здійснення. Створено діючу систему його органів. Окреслено передумови матеріально-фінансової та правової основ місцевого самоврядування. Але процес становлення місцевого самоврядування сьогодні ще триває. Причому цей процес бурхливо розвивається не лише на законодавчому але і на науковому рівні.[44,45]

Так, актуальною є проблема розмежування повноважень органів місцевого самоврядування та місцевих органів державної виконавчої влади. В першу чергу це стосується повноважень, які відповідно до законодавства районні чи обласні ради делегують місцевим державним адміністраціям, та повноважень, що делегуються органами виконавчої влади органам місцевого самоврядування. Нормативно-правові акти, регулюючи це питання, дублюють значну частину вказаних повноважень. Так, згідно з п.1 ст. 44 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", підготовка і внесення на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно районів і областей, цільових програм з інших питань є повноваженням, яке ради делегують відповідним державним адміністраціям. Закон же "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 року (п. 1 ст. 17) відносить розроблення проектів програм соціально-економічного розвитку і подання їх на затвердження відповідній раді, до повноважень місцевих державних адміністрацій вже в якості власних а не делегованих. На жаль, таких колізій у нормативно-правовому регулюванні інституту місцевої влади на сьогоднішній день існує ще багато.

Не менше питань викликає правовий статус органів місцевого самоврядування на рівні областей та районів. Не маючи змоги формувати власні виконавчі органи, районні і обласні ради змушені делегувати власні повноваження відповідним місцевим державним адміністраціям. Конструкція ж норми статті 44 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", яка зобов'язує районні та обласні ради делегувати власні повноваження відповідним місцевим державним адміністраціям, взагалі виглядає необґрунтованою. Тож доводиться констатувати, що місцеве самоврядування ще не піднялося до рівня областей та районів, хоча місцеві інтереси тут проявляються не менш суттєво, ніж на рівні міст, сіл та селищ.

Існує необхідність детальної правової регламентації безпосередньої діяльності територіальних громад у якості первинних суб'єктів місцевого самоврядування. Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" лише в загальних рисах окреслює форми такої діяльності - проведення місцевого референдуму, загальних зборів громадян, внесення місцевих ініціатив, проведення громадських слухань, створення та діяльність органів самоорганізації населення. Реалізація цих форм на практиці - перший крок на шляху формування активної громадянської позиції населення і саме звідси може початися забезпечення реального функціонування місцевого самоврядування на рівні його представницьких органів. Тому детальна правова регламентація зазначених форм на законодавчому рівні є вкрай необхідною і не може бути замінена регулюванням на рівні статутів територіальних громад.

Також важливими є проблеми оптимізації адміністративно-територіального поділу в Україні, що складає територіальну основу місцевого самоврядування, визначення правового статусу службовців органів місцевого самоврядування, та деякі інші.

Вирішення цих питань є завданням найближчого часу та має відбутися на законодавчому рівні.

Розвиток самоврядування в демократичних країнах супроводжується процесом децентралізації державної влади. Місцева влада набуває значних повноважень, які дозволяють населенню відчувати реальну здатність впливати на вирішення конкретних справ місцевого значення, брати участь в управлінні державою, що складає основу демократичного ладу.

Повноцінна реалізація інституту місцевого самоврядування в Україні дозволить забезпечити захист і зміцнення народовладдя, розвиток громадянського суспільства, а тож і демократії в цілому. Являючи собою необхідну гарантію та передумову забезпечення демократії в Україні, існування реально функціонуючої системи місцевого самоврядування, можливо лише паралельно із формуванням інших інститутів демократії, перш за все громадянського суспільства, бо з одного боку відчуття можливості впливу на вирішення важливих питань управління сприяє формуванню активної громадянської позиції, а з іншого