Фактично за такої системи організації влади мовити про можли-вість місцевого населення, яке проживає у тому чи тому населеному пункті, впливати на реальне здійснення влади у своєму селі чи місті бу-ло просто неможливо, тим паче що в умовах планової економіки навіть не гроші (податки, що збираються на території ради і надходять до міс-цевого бюджету) відігравали головну роль. Питання було переважно у так званих «фондах» — дозволах на отримання матеріалів чи обладнан-ня у вигляді централізованих поставок чи закріплення постачальників. Система жорсткого підпорядкування та централізації діяла знизу дого-ри, а планове господарство було таке правильне, що не вистачало всьо-го, і все залежало від включення чи невключення до плану вирішення тої чи тої проблеми як у рамках держави, так і в межах будь-якого насе-леного пункту.

Нині ситуація принципово інша.

Переважна більшість власності, що знаходиться на території України, вже не державна. Місцеві ради, виконкоми рад, міські голови — тобто ре-альна місцева влада не є владою державною, так само як більшість майна у місті: міська лікарня, школа, тролейбуси, ринки і тд. також не державні.

Тобто маємо нову ситуацію, пов'язану із структурою власності та структурою влади в Україні.

Власність умовно можна поділити на дві великі групи: публічну та приватну. В свою чергу публічна власність ділиться на власність держав-ну та власність комунальну.

Відповідно здійснення права власності на державну власність нале-жить українському народові і покладається на парламент — Верховну Ра-ду України, яка через відповідні закони делегує це право на уряд — Кабі-нет міністрів України. Здійснення права комунальної власності належить відповідній територіальній громаді через місцеву раду — сіль-ську, селищну чи міську, яка, в свою чергу, відповідно до норм законо-давства та власних рішень делегує право управління та розпорядження комунальною власністю виконавчому органу ради.

Як бачимо, на місцевому рівні — рівні населених пунктів — виник та існує принципово новий інститут публічної, але не державної влади, що дістав назву: місцеве самоврядування.

У спрощеному вигляді місцеве самоврядування можна тлумачити як право місцевої громади на власне, самостійне урядування (управління місцевими справами).[44]

Нині вважають, що «місцеве самоврядування» як науковий термін у визначенні досить близькому до нині вживаного виник у Німеччині в XIX столітті як «Selbstverwaltung». Тоді цей вислів означав вільне від державно-го впливу управління майном громади (населення міста). Щоправда, є й інша точка зору. Багато вчених переконані, що нинішнє поняття терміну «місцеве самоврядування» походить від англійського «local selfgovern-ment», що означає право місцевого урядування, місцевої адміністрації.

Тут і далі вживається термін «міський голова» та «міська рада», але ці твердження справедливі для відповідно сільських та селищних голів та сільських, селищних рад.

Проте важливе не так першопоходження виразу, а те (ще пригадаймо «местное самоуправление» і «samorzad lokalney» з російської та польської мов), що вираз знайшов своє однакове розуміння у міжнародному доку-менті «Європейська хартія про місцеве самоврядування» (стаття 3):”

Під місцевим самоврядуванням розуміється право та реальна здат-ність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частку публічних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відпові-дальність і в інтересах місцевого населення.

Це право здійснюється радами або зборами, що складаються з членів, обраних шляхом вільного таємного, рівного, прямого і загального голосуван-ня. Радам чи зборам підзвітні виконавчі органи...»

Отже, слід зрозуміти, що місцеве самоврядування має певну сукуп-ність ознак, які й визначають його сутність та важливість у системі влади держави та у житті всього суспільства:

Місцеве самоврядування є автономною від держави публічною владою.

Органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси на-селення конкретного населеного пункту, є місцева рада, яка складається з певного числа депутатів, що обираються прямими виборами з грома-дян, що мають право обирати і бути обраними до місцевої ради відповід-но до закону.

Органи місцевого самоврядування — місцеві ради та виконкоми — мають право в межах своєї компетенції видавати місцеві нормативні ак-ти, обов'язкові до виконання всіма громадянами, фізичними та юридич-ними особами, що перебувають на території відповідної ради.

Місцеве самоврядування має: власний бюджет (він не входить до державного), що його складає виконком і затверджує рада; власне май-но, яке не є державне й управління яким здійснюється відповідними ор-ганами самоврядування.

Органи місцевого самоврядування різних рівнів адміністративно-територіального устрою (село, селище, місто, район, область) не підпо-рядковуються один одному. Рада вищого рівня адміністративно-терито-ріальної одиниці не може скасувати рішення ради складової цієї адміністративно-територіальної одиниці.

Рішення органу місцевого самоврядування не може бути оскарже-но в суді на предмет доцільності, а лише на предмет законності.[44]

Як бачимо із наведеного вище, місцеве самоврядування — важлива складова всієї системи влади в Україні. І саме місцеве самоврядування несе відповідальність за забезпечення мешканців міст основними послу-гами, які необхідні людині для її повсякденного життя.

В умовах плюралістичного (різноманітного) суспільства, коли нема то-тального переважання державної власності й коли адміністративна верти-каль неспроможна керувати усім і всюди, роль місцевого самоврядування для забезпечення стабільності всього суспільства надзвичайно важлива. Держава, яка через відповідне законодавство наділила місцеве самовряду-вання певним колом компетенції, визначила повноваження його органів у різних сферах, уже не бере безпосередньої участі у вирішенні абсолютної більшості місцевих справ: водо— та електропостачання, прибирання сміт-тя, організації громадського транспорту і ремонту вулиць, визначення планів забудови та землевідведення, утримання закладів освіти, охорони здоров'я та культури, що є комунальною власністю, тощо.

Формування органів місцевого самоврядування здійснюється також без втручання держави. Держава в особі парламенту лише встановлює правила, за якими обираються депутати ради та міські голови, і порядок формування виконавчих органів. Уже сама громада в